Окса Ших

Французский язык с Маленьким Принцем- Адаптировал Илья Франк

14 May 09 08:38:03 GMT

Французский язык с Маленьким Принцем

Antoine de Saint-Exupéry

Le petit prince

Адаптировал Илья Франк

Фрагмент из книжки:

Je demande pardon aux enfants (я прошу прощения у детей) d'avoir dédié ce livre (за то, что посвятил эту книгу) à une grande personne (взрослому человеку). J'ai une excuse sérieuse (у меня есть серьезное оправдание): cette grande personne est le meilleur ami (этот взрослый человек - лучший друг) que j'ai au monde (который у меня есть на свете). J'ai une autre excuse (у меня есть и другое оправдание): cette grande personne peut tout comprendre (этот взрослый человек может все понять), même les livres pour enfants (даже книги для детей). J'ai une troisième excuse (у меня есть и третье оправдание): cette grande personne habite la France (этот взрослый человек живет во Франции) où elle a faim et froid (где ему голодно и холодно). Elle a bien besoin d'être consolée (он очень нуждается в утешении). Si toutes ces excuses ne suffisent pas (если всех этих оправданий недостаточно), je veux bien dédier ce livre à l'enfant (я посвящу это книгу ребенку) qu'a été autrefois cette grande personne (которым был некогда этот взрослый человек). Toutes les grandes personnes ont d'abord été des enfants (все взрослые люди были прежде детьми). (Mais peu d'entre elles s'en souviennent (но мало кто из них об этом помнит).) Je corrige donc ma dédicace (итак, я исправляю свое посвящение):

À Léon Werth.

quand il était petit garçon (когда он был маленьким мальчиком).

Скачать можно за етой ссилкой:

http://depositfiles.com/files/a5uaeze5e 0,99мб

Гаррі Поттер на французькій мові!!!!!

14 May 09 08:22:47 GMT

Гарри Поттер на французском!!!!

Любителям і шанувальникам Гаррі Поттера, а також людям які вивчають французьку мову було б дуже корисно почитати. І для задоволення і для навчання пригодиться.

В архіві лише 6 книг..7 не знайшла...думаю вам поки цього вистачить:)))

http://depositfiles.com/files/c2q4bry48 8,53мб

Французский язик з Гастоном Може

14 May 09 08:10:18 GMT

Учебник французского языка Г. Може предназначен для изучения французского языка как самостоятельно, так и с преподавателем. Его основная цель - не только дать читателю основы безупречного французского языка, но и приобщить его к богатствам французской культуры и цивилизации. Учебник состоит из 4 - х томов. Вслед за 1 - м томом (`Первые шаги по Франции: начальные понятия о французском языке`) читателю предлагается 2 - й том (`Франкофонные страны: французский язык в экономике и социальной жизни`), 3 - й томпосвящается Парижу и различным аспектам французского языка и помогает читателю лучше понять последний, 4 - й том: в нем содержатся отрывки из произведений французских писателей.

скачать можно здесь все 4 тома в архиве ">http://depositfiles.com">http://depositfiles.com/files/ov4hyd34a

6,11мб

Політичним покидькам, відморозкам, а також самородкам моєї батьківщини присвячується!

19 Feb 09 13:14:47 GMT

http://pravda.com.ua/news/2009/2/13/89621.htm

Політичним покидькам, відморозкам, а також самородкам моєї батьківщини присвячується

13.02.2009 16:39 ___ Сергій Поярков, для УП

Письмо, посланное Сергеем Поярковым 1-го апреля 2010 года свому другу Денису Островскому в Швецию.

Дёня, привет. Ты просил рассказать, что у нас на родине произошло за последний год. Ну, ты сам просил, теперь читай и постарайся не усраться.

Ты, наверное, слышал, что 1-го апреля прошлого 2009 года Юля Тимошенко ввела прямое премьерское правление. В общем, она давно хотела положить на Конституцию то, чего у нее с одной стороны вроде бы как и не выросло, но с другой стороны, всегда стояло как лом на морозе.

Сама она, конечно, мараться не стала. Попросила, как она умеет, типа "по дружбе" Турчинова.

Одел он "пришелепкуваті чорні окуляри", сдвинул брови и, мрачно шлепая слюнявыми губами, по всем каналам под "Лебединое озеро" провозгласил себя диктатором.

Почту, вокзал, гей-клубы, телеграф, "Конкорд", "Барски", "Декаданс", "Марио" и даже безвинное кафе "Реприза" по ходу, весело гогоча, захватили революционные матросы.

Яныка, Юща, Литвина, Симоненко и даже пролетевшего как фанера мимо Рады соцкá Мороза закрыли к деду Лукьяну на общую хату почти полными фракциями.

Когда наивный мавр Турчок поляну для Юли зачистил, она его, узурпатора недалекого, гневно и публично осудила. Потом лихо стреножила шикарными позолоченными наручниками от Луи Виттон и по доброте душевной, чтобы не мучился потом на пытках и допросах, прямо на пресс-конференции в Кабмине лично расстреляла из умопомрачительно красивого черного блестящего и явно дизайнерского пистолета.

Сцену наверняка ставил Сашка Абдулин. Узнаю руку мастера!

Юля в черной коже со стразами Swarovski, отставив левую ногу, с холодной улыбкой как у Лары Крофт в американских комиксах, смотрит гневно и с прищуром. Отменно работает, функционирующий как швейцарский турбийон, отражатель девяти миллиметровой пушки, отработанные гильзы со звоном щелкают и скачут по паркету.

Классика жанра. Станиславский рукоплещет в гробу. И очень жалеет, что не может делать этого стоя и сняв шляпу.

Журналисты мне потом рассказывали, что сразу после расстрела был отличнейший фуршет! Но арестованных дальновидная наша девушка мудро выпускать не стала.

***

В камеры лукьяновской тюрьмы поставили телекамеры и самые яркие моменты из жизни политарестантов бойко монтировали к концу каждого дня сериями по 2 часа включая рекламу. Эфир, конечно, не совсем прямой, но другие ток-шоу а-ля "За стеклом" и прочие им подобные - конкуренции не выдержали.

Помню, в одной серии подсаженный в качестве провокатора Шкиль брутально объявил, что, когда, мол, Ющенко сказал, дескать Тимошенко набралась долгов как сучка блох, именно в этот день у Виктора Андреевича произошли первые месячные. Братва дружно заржала. И бывшего президента два часа на глазах у всей страны лишали политической невинности его сокамерники, выстроившись в очередь в строго в алфавитном порядке. Понятно, что по этой системе Януковичу пришлось ставить последнюю точку.

Наши политики как всегда были на высоте. Глубина их маразма в этом шоу была сравнима разве что только с глубиной Великого каньона в штате Аризона.

Расплодившиеся было "Свободы слова" по всем каналам - позакрывались сами собой, а Савик Шустер от предложения сесть в качестве модератора к своим бывшим гостям почему-то нервно отказался.

***

Первым делом, раз и навсегда Юлия Владимировна разрешила языковой вопрос. В Донецкой, Луганской, Харьковской областях и в Крыму ввели русский язык как второй государственный. Правда, вместе с жестким матриархатом и комендантским часом для вышеперечисленных территорий. С условием, что отменить можно только все одновременно.

Вторым делом наша Тимошен-Баши провела реформу налоговой, прокуратуры, милиции, СБУ и всего чиновничества. Они стали кооперативами на хозрасчете. Взяточничество раз и навсегда победило коррупцию.

***

При Юле жить стало по-сталински лучше, жить стало по-ким-ир-сеновски веселей! Олигархам, наша принцесса в самый первый день своего правления пугающе демонстрируя глубокие знания анатомии объяснила, какое место им оторвут и в какое место засунут в случае чего. Консенсус наступил немедленно, причем в самой запущенной форме.

Поскольку бог любит троицу, а Юлина самооценка находится где-то очень от него недалеко, то третьим делом она решила кадровые вопросы.

КАДРЫ РЕШАЮТ ВСЕ!

Поскольку арестовать поголовно всех не может даже леди Ю, оставшихся на свободе по полной программе и без вазелина Тимошенко накрыла своей кадровой политикой.

Богословскую мстительно назначили министром сельского хозяйства и одновременно, как заранее позорно не справившуюся с треском выгнали и сослали в парк славы. Приковали там к памятнику голодомору, определив на должность стажера-экскурсовода младшей категории.

На удивление всем она похудела, похорошела, стала мирной и тихой. Ходит как кот ученый по цепи кругом и только вечерами не в тему тихонько напевает что-то вроде "Я черная моль, я летучая мышь"... Её очень любят местные старушки, жалеют, и втихаря подкармливают чем бог послал.

Поплавский стал министром иностранных дел, Европарламент идет на любые уступки нашему МИДу, лишь бы Миша не пел в их стенах, и не пытался организовывать своих концертов ни в Брюсселе, ни в других городах Евросоюза.

Дима Чекалкин назначен главой СБУ. Теперь его розыгрыши по телефону стали особенно эффектными. Уже инфарктов на десять нашутил.

Кернесу отдали МВД. Геннадий Адольфович оказался человеком с широким, как украинские шаровары, чувством юмора. Он взял себе Луценко завхозом и каждый день тщательно чистит своему завхозу фуфел (то есть методично бьет морду), за то, что тот, дескать, "не может обеспечить достойно", "не может высоко нести" и "должным образом соблюдать", а также "позорит высокое звание". Еще Гена постоянно подозревает своего зашуганного и нерадивого завхоза в принятии всевозможных стимуляторов нелегального происхождения.

Живет у него, короче, Луцик припеваючи, как у бога за пазухой. Утром ему ласково бьют морду, вечером нежно ставят клизму. Вот везет же этим мажорам!

Мороза сделали кавалером орденов "Цапа відбувайла" всех 13-ти степеней. Причем всеми фракциями трижды. Не вынеся позора, он принял схиму и удалился от мира в какой-то стрип-бар где-то на Оболони.

Сандей Аделаджа - министр по чистоте нравов и нетрадиционной религиозной ориентации. Стал белый как Майкл Джексон. Нервы. И что удивительно, начисто пропал акцент.

Фирташа после публичной порки импортными розгами от HUGO BOSS, Ю зачисляет в свою команду в "качестве прислуги за все" (ну как Остап Бендер Паниковского), но с перспективой роста до прежних должностей.

Ирена Кильчицкая - министр культуры и пенитенциарных заведений.

Абдуллин - министр по газу, транзиту, туризму и карточным играм. Пинзенык у него заместитель по преферансу.

Губский занял место расстрелянного Турчинова и назначен министром Двора (раньше эта должность называлась министр кабинета министров). Для порядку Юля намертво привинтила на стену его кабинета фотографию покойного Турчинова. Турчок на этой фотке такой романтично лирический и с пронзительно-грустными глазами. Улыбается как Джоконда.

***

Как только Яныка отпустили под подписку, Юля лично взяла его на поруки и условно-досрочно назначила министром образования и науки. Он это совмещает с должностью старшего опричника ее величества.

Себя же Юля с несвойственным для нее смирением назначила на скромную должность монарха.

***

Узнав, что Берегу Слоновой Кости срочно нужен Литвин бывший спикер парламента под облегченные вздохи соотечественников срочно отбыл в Африку. Но по дороге его отбили сомалийские пираты, так как им он оказался нужен еще больше.

Литвин реструктуризировал, объединил, а позже лично возглавил разрозненные банды морских разбойников и стал грозой морей и океанов, до усрачки пугая своих подчиненных непонятным боевым кличем: "reglament, suki!" Теперь эту грозную армию флибустьеров по аналогии со словосочетанием "бандитская братва" называют "сомалийская литва".

Тело Литвина в боях покрылось шрамами, как его голова сединой, он отпустил бороду, однажды во время абордажа потерял глаз, сильно загорел, охрип и стал похож на помесь английского адмирала Нельсона, южно-африканского президента Нельсона Манделлы, бывшего министра обороны Израиля Моше Даяна и Верки Сердючки в молодые годы.

Андрей Данилко бросил сцену и возглавил Нацбанк. Но по привычке до сих пор ходит на работу с накладными грудями. Впрочем, нашей национальной валюте от этого ни холодно ни жарко.

Ой! Чуть не забыл. Всеобщий любимец Рудьковский поначалу сильно на всех обиделся. Но потом поменял сначала внешность, потом пол, а потом и страну. По слухам, работает теперь на тайских авиалиниях блондинкой-стюардессой, говорят, очень эффектно выглядит! Вроде даже выиграл какой-то там конкурс мисс-чего-то-там-невообразимое. Но это мало кого удивило, мы же все хорошо помним, как Коля всегда летать любил!

Прикрываясь постановлением высшего хозяйственного суда Юля определила Витренко в зоопарк на должность султанки с гаремом до четырех самцов. Всенародным голосованием в наложники ей избрали Симоненко, Грача и Голуба. Четвертым по квоте журналистских симпатий был единодушно избран бывший депутат Калашников.

Тимошенко торжественно присвоила звание врагов человечества Волкову, Бродскому, Хорошковскому и еще трем десяткам украинских политиков, которые давно сидят в Лондоне и ждут свой полоний. Но Юля человек слова. За базар отвечает конкретно, обещала всех до единого реабилитировать посмертно.

Династию Вакарчуков заставили публично на Майдане мелом на доске 100 раз написать: "Олег Скрипка - гений человечества и великий музыкант". Как они бедные рыдали! Особенно Святослав.

Суркис и Червоненко по причине их давней дружбы пополам разделили должность омбуцмена. Гриша был омбуцменом по нечетным числам, а Женя - по четным. Очень слаженно работают - что один назначит, другой сразу отменит. Живут душа в душу, почти не дерутся.

Однажды их обоих указом премьера временно лишили еврейской национальности и присвоили обе еврейские национальности Олегу Тягныбоку. Таким образом, он стал дважды евреем Украины с отягчающими обстоятельствами. Следующим указом ему присвоили сразу три русских национальности, которые навсегда отобрали у Черномырдина, Каурова и Берты Иммануиловны Клиппмейкер-Эйсмарх. А также ему присвоили одну афганскую национальность (временный донор - Мустафа Найем).

Таким образом Тягныбок насильно стал жертвой группового интернационализма совершенному группой лиц по предварительному сговору, а его партию из "Свободы" переименовали во "Freedom".

Слава богу, что хоть предложение Сони Кошкиной временно присвоить Тягныбоку еще и женский пол было отвергнуто парламентом аж конституционным большинством в 305 голов.

Коллеги побоялись, что душа свободного поэта может не вынести такого разгула демократии. Правда, потом еще случилась маленькая накладочка, нашим бравым омбуцменам из-за бюрократической неразберихи вернули одну афганскую национальность на двоих. А документы Мустафы вообще потеряли. Так что, как видишь, хотя бы в этом плане у нас ничего не изменилось.

ЛЮБИМЫЙ ГОРОД МОЖЕТ СПАТЬ СПОКОЙНО

Если ты еще помнишь, когда-то мэром нашего города был Леонид Михайлович Черновецкий. Человек тонкой нервной организации, ранимый, рефлексирующий и возвышенный до беспредела. По непроверенным слухам, однажды Черновецкому предложили жениха для Ирены Кильчицкой всего за 12 миллионов долларов. И это даже без НДС!

Тогда он, телегеничный наш, слегка офигев от суммы, прозрачно намекнул, что, мол, даже за невесту для Олеся Довгого больше "лимона" и в базарный день не даст. И это уже вместе с НДС! Мол, цену реально снижайте, я вам, типа, не лох, вроде верховного главнокомандующего. Максимум дам два с половиной и пол гектара киевской земли, причем земля, за счет района Пилипишина (вот мстительность, кстати, плохая черта).

Героическая особь жениха уперлась рогом, мол, минимум 5 с половиной лимонов, НДС пополам и 2 гектара земли, но не на окраинах вроде ВДНХ или Лесном, а в центре, хотя, в принципе можно не одним куском, а несколькими. Короче, торговались, аж дым шел, как от котельной. Их вопли, вроде "торг здесь неуместен" были слышны аж от Черниговской области до Обуховского направления. Несмотря на полученные в процессе переговоров мелкие травмы так и не договорились.

Хотя я, честно, не понимаю, почему нельзя было тихо, по семейному и совершенно бесплатно женить Довгого на Кильчицкой? Так сказать, кулуарно. Одним, так сказать, патроном сразу двух этих, ну как их... В общем как-то не хочется мне зайцев обижать неуместными сравнениями.

До сих пор не могу въехать, а может это Черновецкий таким хитрым образом дал всем понять, что за невесту для Дениса Бааса он и копейки не даст?

Введя прямое премьерское правление, вопрос с мэрством Черновецкого наш бойкий Юлец решила радикально. Специально для Леонида Михайловича Юлия Владимировна ввела в уголовный кодекс статью - за совращение малоимущих. По пункту "Б" этой статьи, а именно "те же действия совершенные с особым цинизмом" полагается смертная казнь без суда и следствия, после чего судьбоносный консенсус между Леней и Юлей наступил незамедлительно

Сейчас Черновецкий отошел от дел и ведет блог на "Украинской правде". Да, вот тебе бабушка и день космонавтики... Зато живой, цветет и пахнет.

Теперь мера Киева избирают тайным голосованием в "Камеди клаб" два раза в год. На весеннее и осеннее обострения.

НА ПЕРЕДНЕМ КРАЕ

Но самую неоценимую услугу человечеству оказал Ющенко. Сначала бывшего презика признали оружием массового поражения и долго ломали головы, как бы его использовать в мирных целях? И вроде решили уже, что дешевле утилизировать, но потом аналитики ЦРУ просчитали, что если за какое дело Виктор Андреевич возьмется, то полный крах этого начинания гарантирован. Он обладает величайшим даром доведения до абсурда любой идеи.

Гипнозом Ющу внушили пан-мусульманскую идею и уже на следующий день он сел строчить программу "Десять кроків на зустріч міжнародному тероризму", через неделю вступил в Алькаиду и яростно привычным бухгалтерским жестом нервно подтягивая рукава дорогого пиджака, заборолся с неверными и, привычно чавкая, объявил джихад.

Вскоре он стал личным другом Бен Ладена, безмерно удивляя последнего своей способностью в перерывах между чтениями сур из Корана тихо бубнить о величии Трипольской культуры. В британской разведке MI-5 Бен Ладена и Ющенко назвали кодовыми именами "Мистер Бен и мистер Бин". Чтобы никто не догадался.

Хотя сыновья Виктора Андреевича наотрез отказались от обрезания, а жена и дочери так ни разу и не одели паранджей, (чем сильно подпортили легенду нашего украинского агента 007), тем не менее, Виктор Андреевич за полгода сумел развалить работу Аль Каиды в дым, хлам и полные руины. Базы, связи, склады, лагеря, школы подготовки, система финансирования и конспирации - все шло прахом, горело синим пламенем и со звоном, похожим на гимн Украины, накрывалось медным тазом. Во всем происходящем, как обычно, по версии Виктора Андреевича была виновата Тимошенко.

Конец нашей национальной гордости и позора, нашего Джеймса Бонда пополам с казаком Мамаем традиционно оказался героически-печальным. Однажды, объясняя другу Бену (изумленному энциклопедическими военными познаниями своего друга) диспозицию разгрома дивизии СС "Галичина", наш мистер Бин (псевдоним Юшка) воспользовался известным методом из фильма "Чапаев", только вместо картошки использовал гранаты Ф-1.

Результат неосторожного обращения с оружием - почетная медаль конгресса посмертно, орден Ярослава Мудрого и бюст на Родине героя в Хоруживке с эпитафией: "Тут лежать руки, які ніколи не крали, Але завжди стояли на шухері". Треплющенко наш дорогой и незабвенный. Идут пионеры салют Мальчишу, плывут пароходы... И далее по тексту.

***

В аккурат на "гробки" Юля ввела дворянство. Шуфрич стал принцем-консортом, первым потомственным дворянином и вице-премьером по чрезвычайным, но темным и не выясненным обстоятельствам.

***

Яценюка Юля галантно отравила за ужином 23-го февраля 2010 года в бывший день бывшей Красной Армии. Профессионалка, Сеня с первого глотка копыта отбросил. Даже не мучился. Ну, очень сильно был способный молодой человек. А конкурентов она не любит. Особенно живых.

Дмитрий Гордон получил Нобелевскую премию сразу в трех номинациях за изобретение пирамиды Ю Шинсе. Украина стала монополистом на производство данного изделия, спрос на которое в мире стал настолько огромным, что безработица исчезла не только у нас, но и в некоторых сопредельных странах. Производство Ю Шинсе стало давать 30% госбюджета.

Гордон разбогател настолько, что нанял Березовского камердинером, а Абрамовича секретарем. Еженедельник "Бульвар" теперь издается как полноцветный десятитомник на семи языках. А газета Диминого друга Саши Швеца "Факты", ежедневно выходит скромными трехтомниками, и всего на четырех языках, включая "рідну мову".

***

После назначения прокурором Бектурсунова прокуратура возбудила дело против мужа Александры Кужель. Приняв во внимание ее многочисленные показания в глянцевых журналах, что после отдыха на островах она помолодела то на три года, то на два, то на пять, то опять на три, на год после солярия и на десять после фитнес-центра, по совокупности показаний признали ее несовершеннолетней, за совращение которой любому покусившемуся и реализовавшему свои покушения положен срок.

О СПОРТЕ

Верховный совет Беларуси и Госдума России не ударили в грязь лицом. Серьезной победой мирового уровня стала победа этих законодательных органов в борьбе за проведение на своей территории мирового чемпионата по онанизму. Киевские парламентарии, легкомысленно отказавшиеся принять участие в борьбе за достижение высокой цели, теперь кусают локти. Вот меньше надо было ругать друг дружку. Просрали дурачье свое счастье, как обычно.

После запрета Юлей на производство, ввоза и использования на территории Украины любых автомобилей и горючего, вторым по богатству после Гордона стал и до этого не бедный Тариэл Шакрович Васадзе - известный владелец компании "УкрВело". Ну что с ним не делай, все равно остается монополистом.

О ВЫСОКОМ

Юля, она, конечно, диктатор, с одной стороны. Но, безусловно, гений с другой. Сначала ЮВТ для затравки продала Батурин Газпрому под санаторий. Потом Газпрому же отдала газотранспортную систему Украины в обмен на остров Сахалин, который Юля продала японцам, а за вырученные деньги купила весь Газпром целиком. То есть со всеми без исключения активами. Таким образом и Батурин вернула и газотранспортную систему.

Попытки Путина в связи с наступившей полной жопой объединить рубль с юанем с треском провалились. Братья россияне его по быстрому свергли, смачно и долго били ему морду, но всем на удивление оставили в живых, пожизненно. Он теперь руководит лагерным духовым оркестром "Виртуозы Колымы". Президентом России нынче служит Ходорковский. Он пообещал ежегодно слать Путину сахарные статуэтки Дзержинского на день чекиста.

Жвания вместе с Порошенко и Третьяковым (чисто по приколу) купили у Григоришина коммунистическую партию Украины. Русскую компартию на День Незалежности в знак добрососедства им подарил Ходорковский. Ну прямо коллекционеры-общественники, блин!

Давид Жвания по совместительству по средам и субботам работает президентом Грузии. По остальным дням президент у них Нино Бурджанадзе. Саакашвили тоже остался президентом Грузии, но "трудится" он теперь только по пятницам, и только, если эти пятницы выпадают на 13 число в високосном году. Ну и четвертый президент у них Тамара Гвердцетели - на Новый год и на Восьмое марта.

Кстати, недавно по просьбе Москвы Грузия вступила в НАТО в обмен на вывод китайских войск из Екатеринбурга.

ВЕСТИ С ПОЛЕЙ

Тарас Черновол нашел где-то пузырек с энергетическим диоксиновым напитком "Мессия", который остался после отравления Ющенко. Захотелось допить и всласть искупаться в долгожданных лучах мученической славы. Допил, мазохист-любитель.

Очень интересный медицинский случай с ним произошел. Лежит теперь в швейцарской клинике, плотно окруженный европейской профессурой. Лицо у Тарасика чистое как у младенца. А то, что у Виктора Андреевича было на лице, у нашего экспериментатора выскочило на заднице.

Балога и Медведчук, как люди мудрые, попросили принять их в БЮТ еще в СИЗО, поэтому сидели не долго. Работают теперь охранниками в "Арена-Сити". Они хоть и слегка отощали, но по-прежнему выглядят очень представительно. С ними очень любят фотографироваться гости столицы из провинции, особенно из Закарпатья.

В НАТО Украину так и не взяли. Зато ЮНЕСКО присвоило нам статус... Но это скорей не статус, а диагноз. Даже говорить не хочется, сам догадайся...

Но, правда, братьям нашим меньшим россиянам, оставшимся без газа, еще хуже. Работать нелегально на наших фабриках по производству пирамид Ю Шинсе мы им не разрешили. Строят они теперь в поте лица молдавские дачи, и только удивляются - до чего ж молдаване оказались злопамятным народом.

НОВОСТИ КУЛЬТУРЫ

Леонида Даниловича Кучму и Виктора Михайловича Пинчука Юля не тронула, как и обещала, все по чеснаку, в натуре. Просто все их имущество передала Олегу Пинчуку скульптору. И на полученные деньги он строит теперь памятник украинской жабе в самом центре Киева. Под стройплощадку Крещатик уже снесли от мэрии до Европейской площади.

На огромном пустыре временно осталось стоять только здание бывшей консерватории, там у Олежки сейчас штаб строительства. Зураб Церетели от зависти слег в постель. Пинчук шутит, это, мол, его наша жаба задавила.

Бывший Пинчук Арт центр теперь музей Жени Гапчинской. Но ей там уже тесновато, собирается расширяться.

А Дима Корчинский стал вегетарианцем, сбрил усы, принял обет молчания и женился на Джангирове.

Ну, насчет Корчинского и Джангирова я, конечно, пошутил. Не было этого. Так они до сих пор и не оформили никаких отношений. Но надо же было в конце письма внести какой-то легкий элемент фантазии, ввернуть ну хоть одну крошечную гиперболу!

Привет жене и детям. Появится чувство ностальгии по бывшей родине, гони его на хер! Все мои передают вам привет.

Киев - Нью-Йорк - село Лесники,

Любящий вас всех, Сергей Поярков

Елізабет Костова-Историк

11 Feb 08 14:22:53 GMT

ИСТОРИК

Элизабет КОСТОВА

Перевод с английского Г. Соловьевой. OCR - Ustas

Анонс

Шедевр, которому критики прочат судьбу «Кода да Винчи»... Интригующая и захватывающая смесь загадок прошлого, мистики и реальности!

Старинный манускрипт и пачка пожелтевших писем - ключ к тайне ГРАФА ДРАКУЛЫ! К тайне, разгадать которую пытались многие. И многие поплатились за это жизнью... Но даже это не останавливает молодую женщину-историка, стремящуюся найти ИСТИНУ в пугающих легендах о Владе Цепеше, талантливом полководце - и кровавом, безумном маньяке, чье имя стало синонимом слова «ЗЛО».

Она всего лишь хотела узнать больше о своей семье и открыла старинную рукопись. И теперь ей предстоит по крупицам загадочных недомолвок и обрывочных воспоминаний воссоздать картину жизни трансильванского «князя тьмы» и пройти по бесконечному пути его страстей и страданий.

Город за городом...

Церкви и монастыри...

Рукописи и архивы...

Все ближе и ближе -

РАЗГАДКА ВЕКОВОЙ ТАЙНЫ...

МОЕМУ ОТЦУ,

от которого я впервые услышала некоторые из этих историй

всю книгу можна скачати з файлового архіву:)

Націоналізм, нацизм, шовінізм

08 Feb 08 12:29:45 GMT

Націоналізм, нацизм, шовінізм

Зараз можна почути багато спекуляцій, пов'язаних з таким, здавалось би, ясним поняттям, як націоналізм. Слово "націоналіст" звучить як лайка. Абсолютно безпідставно. Спробуймо розібратися, що ж таке націоналізм і чим він відрізняється від нацизму і, тим паче, шовінізму.
Радянське визначення понять
Марксизм-ленінізм трактує націоналізм як буржуазну ідеологію в галузі національних відносин, характерними рисами якої є проповідь зверхності національних інтересів над соціальними, проголошення національної нетерпимості. Те ж учення розрізняє такі форми націоналізму: великодержавний шовінізм, расизм та місцевий націоналізм, в т.ч. український буржуазний націоналізм. [2] Проаналізуємо детальніше визначення понять, та еволюцію цих визначень.
Словник 1950 року видання (рос. мовою) подає таке визначення націоналізму:"идеология и политика буржуазии, обеспечивающие её классовые эксплуататорские интересы за счёт других наций, выдаваемые ею за интересы всей нации. Национализм - реакционная буржуазная политика, направленная к разжиганию национальной вражды и натравливанию одной нации на другую". Там же про шовінізм:"реакционная политика преследования, травли, угнетения других народов; разжигание национальной вражды и ненависти, проповедь национальной исключительности; проповедь национальной исключительности, "расовой теории" (расизм); агрессивная политика империалистической буржуазии, направленная на покорение и порабощение других народов". Нацизм ототожнюється тут з фашизмом та націонал-соціалізмом. [3]
Словник 1977 року трактує націоналізм так:"буржуазна ідеологія й політика в національному питанні, характерними рисами якої є проповідь зверхності національних інтересів над соціальними, класовими, проголошення національної нетерпимості, розпалювання національної ворожнечі. Націоналізм виступає у двох формах:великодержавний шовінізм пануючої нації і місцевий націоналізм пригнобленої нації. Буржуазія використовує націоналізм для боротьби проти революційного руху..." тощо. Як бачимо, цей словник досить обережно, але все ж таки визнає існування націоналізму пригнобленої нації. Шовінізм:"одна з різновидностей (і це в словнику! Правильно - один з різновидів. - прим. авт.) буржуазного націоналізму, проповідь національної виключності одних націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі між народами й країнами в ім'я класових інтересів буржуазії". Нацизм, знов-таки:"назва фашизму в гітлерівській Німеччині". [4]
Сучасне визначення
Насправді всі держави побудовані на національній основі. Націоналізм не можна, по-перше, трактувати однозначно негативно, як це робив марксизм-ленінізм; по-друге, це є поняття позитивне в цілому, якщо не ототожнювати його з шовінізмом, тим більше з нацизмом. І якщо розрізняти націоналізм поневоленого народу, який бореться за своїх людські і національні права, від націоналізму імперського, який поневолює переможені народи і є шовінізмом - різновидом націоналізму найнегативнішого.
Ось як, наприклад, трактує поняття нації та націоналізму американський тлумачний словник «Вебстер Нью Ворлд Дикшионери», авторів якого аж ніяк не можна запідозрити в націоналістичних поглядах:
"Націоналізм це:
1. а. Відданість нації, патріотизм; б. Надмірний, вузький чи егоїстичний патріотизм, шовінізм.
2. Вчення, що національний інтерес, безпека більш важливі, ніж інтернаціональні міркування.
3. Оборона національної незалежності". [2]
З вищезазначеного можна зробити висновок, що націоналізм - специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика. [6]
Етнічний довідник [1] так подає сучасне значення терміну:
"Націоналізм - світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап".
Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава - не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, - це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність "своєї" зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.
Нацизм (націонал-соціалізм) - політична ідеологія, заснована на расизмі, шовінізмі і верховенстві держави над особистістю. Расизм же - дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю.
Шовінізм (фр. chauvіnіsme, в англ. версії - джингоїзм) - найбільш одіозна форма націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті. Цей термін з'явився у Франції в 1831 році (в комедії братів І. і Т. Коньяр «Триколірна кокарда» одним з героїв був агресивний новобранець Ніколя Шовен де Рошфор; вважається, що прообразом цього персонажа була реальна особа - ветеран наполеонівських війн Н. Шовен (N. Chauvin), вихований у дусі поклоніння імператору - творцю «величі» Франції). Словом "шовінізм" прийнято позначати різноманітні прояви націоналістичного екстремізму.
Шовінізм може виникнути в будь-якій країні, у будь-якої нації, незалежно від рівня її культурного, економічного чи політичного розвитку (але, як видно з нижченаведених прикладів, шовінізм виникає, коли нація стає пануючою - прим. авт.). У вікторіанській Англії виник власний варіант шовінізму - "джингоїзм", у Сполучених Штатах Америки - ідея "стовідсоткового американця", під час Першої світової війни країни Європи поглинула хвиля шовінізму на рівні державної політики, всесвітньо відомим став великодержавний російський шовінізм. Прикладом шовіністичної психопатії став такий випадок: у листопаді 1975 45-річний японський письменник, один із реальних претендентів на літературну Нобелівську премію Юкіо Місіма заподіяв собі харакірі для того, щоб продемонструвати свою відданість батьківщині.
Інтерпретації, висновки
Для повсякденної свідомості слово "націоналізм" не має нейтрального звучання, воно завжди емоційно зафарбовано. Суть націоналізму складає проповідь власної національної окремішності та/або винятковості, з необхідністю доповнюване недовірою до чужих (конкретно обумовлених) етнічних спільнот і (у крайніх проявах) - відмова їм у праві на існування. Типовий для цивілізацій локального типу, чия культура ґрунтується на осьовій аксіологічній опозиції Ми - Вони. Націоналізм виникає як реакція етносу на деструктивні впливи зовнішнього оточення (економічні, соціальні і політичні процеси, іноетнічні впливи). Націоналізм як політичний принцип, згідно з яким етнічні межі не мають перетинатися політичними кордонами і, зокрема, етнічні кордони в межах певної держави не повинні відокремлювати правителів від решти, виробився в процесах утворення національних держав, розпаду імперій і відділення колоній від метрополій. Таким чином націоналізм - як "фактор впливу" перевершив і світові релігії докапіталістичних суспільств, і державні утворення імперського типу Нового часу. У першій таксономії націоналізм протистояв християнству і космополітизмові, у другій - інтернаціоналізмові й імперіалізмові. У рамках мононаціональних держав націоналізм може варіюватися від ізоляціонізму (Албанія 60-80-х XX ст.) до експансіонізму ("японська модель"). У залежності від історичної долі, чисельності, специфіки домінуючих у його границях способів діяльності, ступеня розбіжностей його культурних норм із сусідами тощо - реакція етносу (або "градус" націоналізму) може кардинально змінюватися. Націоналізм виступив, зокрема, відповідною реакцією багатьох етнічних спільнот на загальносвітовий процес інтернаціоналізації, що посилюється. Ця тенденція в контексті історичного досвіду стала неоднозначною. В екстремальних варіантах прояву націоналізм у національній свідомості відбувається фетишизація власне етнічного початку, що починає розглядатися як гранична підстава буття даної спільності людей, як єдиний критерій диференціації між ними. Етнічне стає об'єктом свого роду культу (аж до ритуалізації). Націоналізм найчастіше зводить етнічні розбіжності до генетичних, а останні - до їх зовнішніх проявів, що і визначаються як єдиний фактор, що конституює національну цілісність. Ідеологія націоналізму постулює також пріоритет національних цінностей перед особистісними, пріоритет державності перед будь-якими іншими формами соціальної самоорганізації етносу, пріоритет міфологізованого національного минулого і бажаного майбутнього перед сьогоденням, пріоритет "культурної" і "народної" самобутності перед установками "неукоріненої" інтеліґенції. Неминуче недооцінюючи всю складну систему створеної етносом господарської, політичної, духовної культури, результати численних міжетнічних взаємопроникнень (у тому числі і генетичних), що мали місце в історичній долі даного народу, націоналізм абсолютизує етнічну замкнутість, що веде до застою, спрощення й упадку даної національної культури.
Націоналізм - непозбутня й у певному сенсі позитивна риса людського співтовариства, тому що навіть потенційна погроза його експансії необхідно стимулює процеси оновлювальної трансформації структур міжнародного співробітництва в вирішенні глобальних проблем і оптимізації всієї сукупності міждержавних відносин.[6]
______________________

1. Етнічний довідник: поняття та терміни - К., 1997. - 141 с.
2. Карпенко В.О. Інформаційна політика та безпека. Підручник. - К.: Нора-Друк, 2006. - 320 с.
3. Краткий словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лёхина и проф. Ф.Н. Петрова. - М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1950.
4. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельнчука. - К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1977.
5. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - М.: Издательство политической литературы, 1981.
6. http://dnevnik.bigmir.net/go/?url=http%3A%2F%2Fuk....Націоналізм
7. http://dnevnik.bigmir.net/go/?url=http%3A%2F%2Fwww...

І ще по темі досить цікава річ http://dnevnik.bigmir.net/go/?url=http%3A%2F%2Fwww...

Цитую без змін: "Сьогодні в Україні досі є актуальним заскорузлий більшовицький ідеологічний штамп про інтернаціоналізм та дружбу усіх народів. Як виправдання для сплюндрування будь-якого прояву українського патріотизму, який знову-таки йменується одразу ж більшовицьким терміном - «націоналізм». Тому гасло «Україна - для українців» традиційно подається не інакше, як фашистське.
Для прихильників цієї ідеологічної догми КПРС в мене є питання: а яка ж держава в світі існує для українців? Росія? США? Німеччина? Італія? Франція? Канада? Австралія? Немає такої держави, бо Україна досі існує не для українців, а виключно для задоволення потреб розбещеної безвідповідальністю, патологічно брехливої бюрократичної номенклатури, яка сама себе іменує «елітами»."

Книги

12 Jan 08 14:17:51 GMT

http://lib.proza.com.ua/authors/1/ на цьому сайті можна безплатно скачати книги.На ваш смак

БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО Ігор

ЗЛАТОГОРСЬКИЙ Олексій

Готичний стиль

11 Jan 08 16:07:35 GMT

Готичний стиль

Готичний стиль (італ.gotico - готи, за назвою племені готів ) - художній стиль середньовічної Європи ( Х-ХV ст.), який грунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характиризується вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики - Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері).

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський - IX-XI століття і готичний - Х-XV століття (в окремих країнах - до XVI ст.).

Романський стиль (від лат. romanus - римський) повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецтва, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

Зародження та розвиток готичного стилю

Щодо мистецтва готичного (від італ. gotico - готський, варварський) стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східних регіонах країни. Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. Одним із шедеврів ранньоготичної архітектури можна вважати собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). У межах готичного стилю митці XIII-XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатокольорових вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями "англійська, французька, німецька готика". Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з "варварським мистецтвом", сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову "відкрили" цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен-Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новостворе-ними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.

Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося емоційне враження. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще - горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, що водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з природною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органічною космічною звісткою.

Під час пожежі 1174 року згорів Кентерберійський собор, і Гервасій оплакував церкву, котра "втішала досі, як найсолодший рай". Північно-французький маляр кінця XII ст. Теофіл писав "Розмалювавши склепіння та стіни різними творіннями й фарбами, ви пожвавили видиво божеського раю - яскравого, наче весна, заквітчана різнобарвними квітами, свіжого, наче трава і наче киреї, гаптовані весняним квітом" У "Жити св. Гуго" ми читаємо про звершення святого у Лінкольні "З подиву гідною майстерністю він звів споруду кафедри У ній мистецтво - ніби коштовні матеріали, бо склепіння можна порівняти з птахом, що розпростав крила для лету спираючись на міцні колумни, склепіння поривається до хмар... Самоцвітні колумни з темного каменю як найтісніше припасовані,- чи то яс-пис, чи то мармур, але розум на них може зіпертися 3 того ж матеріалу й стрункі стрижні колумн, що оточують масивні стовпи, наче гурт дівчат, що налаштувався до танку". І знову - костел як хоростасія благословенних. (Не слід випускати з уваги мозаїчні лабіринтні орнаменти, котрими будівничі оздобили свої споруди? .

Вище ми вже звертали увагу на кафедри як втілення нових енергій, об'єднаних у комуни общинного типу. Цей аспект описується у зверненні абата Емона з Сен-Гєрсюр-Дів у Нормандії до братів своїх у Татбері в Англії "Де це бачено? Де це чувано, аби у давні часи могутні князі світу аби люди, які зросли у поклонінні й багатстві, аби відомі чоловіки й жінки запрягали свої гордовиті й гоноровиті шиї та, наче тяглова худоба, тягли до Христової оселі оті вози, навантажені вином, збіжжям, олією, камінням, деревом і усім тим, що треба для життя або спорудження церкви?" Як каже Емон, відомі люди у кам'яній мовчанці - понад тисячу душ - запрягалися у вози На спочинку вони сповідалися або молилися. "У відповідь на відозву священиків, котрі закликали їхні серця до миру, вони забувають про зненависть, відкидають розбрат, прощають борги,- і відновлюється єдність серць" А пожертви тих. хто відмовляється від злуки, відкидаються І старі, й молоді закликають, ридають, зітхають. Потім лунають сурми, розгортаються корогви і хід поновлюється. Діставшись до церкви, люди "ставлять вози кружма, як духовний табір, і протягом усієї ночі вславляють неспання гімнами й кантиками. На кожному возі засвічують тонкі воскові свічки та світники; на вози кладуть хворих і немічних та приносять їм для полегшення дорогоцінні мощі святих".

Схоже, що деякі сницарі навіть бралися до чорної магії, що через неї селяни - за допомогою своєрідних братств поганського походження - виражали власний спротив одержавленій церкві.

Готичний стиль заснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня частина поривається угору на 120 футів (36, 576 м.- Пер.). Особливо підкреслювався рух простору: за допомогою чудернацького формоплетива в Англії та за допомогою розкутості широкого трактування на континенті. Великий вплив на XIV ст. справили ченці жебрацьких орденів, котрі вимагали, аби зали без бічних вівтарів пристосовувалися для великих конгрегації. які уважно слухають казання.

У Німеччині, де прихід готики затримався до середини XIII ст., залова церква повернулася до часів романського стилю,- відтепер це була чільна форма храму з круговою діагональною перспективою й браком динаміки, притаманної готиці. Подібні споруди краще пасували до тривалих казань, ніж давній тип з навою й бічними залами без вівтарів.

"Контраст між немудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами і "вальдвебеном" усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичайно характерний для пізньоготичного мислення, зокрема у Німеччині-сполучення містичної побожності й здорового практичного глузду, віра у божеське життя на цьому світі, накопичення ідей, з яких мала постати реформація Лютера. Лютер народився до того, як було замовлено раку й благовіст (Фейта Штоса *). Розбіжності між Інтер'єрами з їхньою припливне-відпливною течією, у якій особистість може загубитися, наче у лісі поміж деревами, та могутніми й солідними екстер'єрами з неподільними стінами і двома ярусами вікон передає загальний настрій німецької Реформації, яка межує з містичною інтроспекцією та енергійним новим вторгненням у цей світ" <Певзнерї. Ця обставина виражає також занепад середньовічного світосприймання, котрому притаманна була первісна єдність, розглянута нами у зв'язку з іонійським мисленням. У Франції до XV ст. декоративна пишнота "полум'яного" стилю і в Англії склепіння "перпендикулярного" стилю зі складною схемою нервюр показують, як доведені до межі засади готики завершилися оберненням вихідного бедуму. Виконані у "перпендикулярному" стилі перекриття перетворились на масивні циліндричні склепіння, суцільно вкриті декором. У таких спорудах, як кембріджська капела Королівського коледжу, зовсім зникає відмінність між навою й хорами,- ми знову зустрічаємося з коробовою структурою, яка вміло прикрашається вишуканим повторюваним орнаментом. Вихідна простота ховається за бризками розкішних форм, сполучених докупи віяловим склепінням. Невгамовне поривання ранньої готики, овіяне таїною через прагнення осягнути образ світу, перетворилося на витвір раціонального планування.

Про сутність суперечок дає уявлення звіт щодо стану будівництва міланської кафедри за неділю 25 січня 1400 р„ "Щодо зопалу висловлених заяв окремих необізнаних людей, нібито стрілчасті склепіння надійніші й дають менший горизонтальний роз-пір, ніж циліндричні...- зауважено. що настанови геометрії не повинні мати вирішального голосу в таких питаннях, бо одна справа - наука, а інша - мистецтво. Згаданий Майстер Жан {Міньйої каже, буцім мистецтво без науки - ніщо, і буцім - незалежно від того, чи будуть склепіння стрілчасті, чи циліндричні, чи якими б стрілчастими склепіння не були,- у них однаково величезна вага і горизонтальний розпір.

Тому майстри кажуть, що передбачувані ними башти [бажані] з багатьох міркувань. А саме. Вони, по-перше, об'єднають згаданий костел і трансепт, що наблизить їх до чотирикутника згідно з вимогами геометрії, але передусім для надання стійкості й краси поперечним пілонам. Для більшої упевненості - і як взірець для цього - згадаймо, що Господь Бог посідає у Раю посеред трону, оточеного - за "Апокаліпсисом" - чотирма євангелістами..." Мистецтво і наука перетворились на абстрактні засади, з котрими можна не погоджуватись, а космічний образ притягується так, до слова, для захисту конструктивного плану. На відміну від романського стилю, готиці притаманний функціональний поділ, що потребує співпраці митця й будівничого,- найбільшої виразності такий поділ набув лише з занепадом системи.

Дияволиця - Гнат Хоткевич

10 Jan 08 15:40:17 GMT

Дияволиця - Гнат Хоткевич

Коли я вернувся додому, жінка вже найняла нову служницю. Увіходячи, я вже чув, як жінка рівнодушним монотонним голосом розповідала, де що стоїть, коли що робити і т. ін. Це вона називала «накрутити машинку».
Мимоходом і я глянув на нову «рабиню», але... щось вона не видавалася похожою на рабиню. Висока, струнка, не по звичайному типу служниць убрана, вона слухала наук «барині» якось особливо, а як власне - я навіть не можу опреділити. Назверх нічого не було помітно: скромно стояла, скромно дивилася, але чомусь у мене нараз мелькнуло порівняння: немов принцеса, що вдає ролю служниці. Обманює короткозорих людей. Але для людини раси нема обманів: він побачить принцесу в найменшім русі.
І от це прокляте порівняння, мабуть, і було всьому виною. Моя увага вже одразу прикувалася до цієї постаті, моя зацікавленість розбудилася. А коли скінчилися науки жінки, і служниця, поклонившися, відходила - я бачив, я таки ясно бачив, як ледве ворухнулися її тонкі уста в непомітну усмішку, якийсь дрібненький мускул здригнувся на соту долю секунди, і в тім русі задзвенів сарказм.
Але що за чортовіння? З якої речі я почав придивлятися до руху мускулів лиця якоїсь служниці? Та на чорта вона мені здалася? Двадцять їх було у нас, двадцять іще буде, бо моя супруга поводитися зі служницями не вміє, і вони кидають нас дуже часто, іноді й зі скандальчиками. Спочатку я пробував було вмішуватися, лагодити, але з того не виходило толку, навіть, я сказав би «совершенно даже наоборот» - і я рішив по Священному писанію: одійди от зла і сотвори благо. Я не старався навіть добре запам'ятати, як ту чи іншу служницю звуть, бо все одно скоро доведіться вживати іншого ймення. Один час я, було, запропонував жінці в умову контракту вставити обов'язок називатися яким одним певним іменем - щоб
не переучуватися кожен раз. Кликнув би «Гаша» чи там «Маша» - і щоб відповідна істота появлялася; а яка - не все хіба одно?
Та воно й справді. Були в мене черевики, я їх стоптав, купив собі інші - і чи ж я коли про старі буду думати? Але от коли якась пара черевиків починає нараз звертати мою увагу на себе, це вже якісь мабуть особливі черевики мають бути. А тут не черевиками пахне, висловлюючись невдало, а парою очей та яких! Та й уся вона якась... чорт її знає, яка там вона, а тільки... А тільки я ловлю себе на тім, що підглядаю за її рухами.
А вона ніби і не помічає того. Спокійно, з якоюсь елеганціею витирає стіл, фортеп'ян, малі вазоники; зручно й легко оминає крісла, а ступає так, мовби все своє життя ходила по перських килимах. Нахиляючися над столом, де стояла висока склянка з квітками, вона привичним рухом піднесла квітки до лиця й понюхала; ніздрі її, тонкі й прозорі, затремтіли при тім - я й це помітив. Пху, дурак!..
А вона й не підозріває, що я додивляюся аж до таких деталів. А якби знала? Ото би!.. Що?.. Чи не злякалась би? Ого! Така!.. А може, образилася би!.. Це вже скоріше. А може, стала би зухвалою, як взагалі служниця, що має тенденцію перейти в любовниці?
Ого! Отакі вже у вас словечки? Але звідки? В чім річ? Та ну її к...
З якої речі мисль моя прикувалася до цього нового гвинтика нашого господарства? Врешті ж це глупо. Я не селадон і мого самолюбства ніколи не тішили дешевенькі побіди над служницями, модистками, гімназистками і таким іншим легкопобідним матер'ялом. Заводити інтрижку з покоївкою, ховатися потім від всепроникливих всюдисущих очей власної супружниці, дрібненько обманювати, хвостиком замітати сліди - фе! Я би так не потрафив. Це все одно, що перейти на кишенькову крадіж. Не кажу, що не вкрав би більшої суми, я просто не знаю, бо мені такого випадку не траплялося, але красти по дрібному, на копійки - вже напевне можу сказати, що не буду. Так і тут: не кажу, що буду вічно дотримувати вірности супружньої, просто не дбаю про те; але якщо й порушу, то для того мусить трапитися добрий випадок.
Хіба мало бувало в мене моментів, коли я міг би, що називається, украсти хустку? Але я ніколи не хотів подобати на того вовка, що попускав хвоста в ополону й приговорював: ловись, рибка, мала й велика. Як уже братися за рибальство, то вже на велику скалю. Не трапилося великої риби, або й трапилася, та не зумів піймати - не роби виду, ніби ти й не ловив. А хлюпатися по коліна в брудній воді, забрьохатися й упіймати в результаті пару піскарів - ей-ей, це не робота.
І, скажу правду, це було моєю гордістю. От дивлюсь на червону пошловату фізію своєї жінки, слухаю її нудної безтолкової розмови, або переживаю оті моменти супружньої близькості без любові, без найменшого пориву - бачу пошлість всього того, а сам собі наче кажу: «А все ж я вірний навіть такій жінці. Дивіться, люди добрі: хіба я не заслуговував кращої долі? Хіба не міг би мати - а от не захотів». Що власне я міг би мати й чому не захотів, та й чи справді не захотів - таких питань я собі не ставив.
Отак і жив, день до вечора, від літа до зими. Працював, але праця не давала мені щастя; ходив до людей і людей приймав до себе, але то було нудно. І життя все здавалося таким нікчемним, пустим, безбарвним, що, право, іноді хотілося, аби воно вже кінчалося скоріше.
Навіть молодості моєї не жаль було мені, бо і в ній я крім пари-другої «цінних» моментів нічого не міг пригадати яскравого. Та й вартість тих моментів ставала досить сумнівною, коли я тепер попробував капнути на них гострим реактивом сучасної моєї аналізи. Просто була молодість, і те, що вона приймала за прекрасне, було таким не по абсолютній вартості, а просто тому, що це була молодість. Так і тяглося життя: безрадісне в минулому, безцвітне в сучасному, безнадійне в будучому.
І от нараз уся та філософічна система летить к чортовій матері. Я заглядаюся на служницю, я думаю про неї, говорю поки що сам собі... якісь зовсім нестосовні слова. Очевидна річ, що то все дурниця й це просто я сам себе уговорив. Нічого нема, нічого не сталося, нічого й статися не могло. Прийшла собі служниця, нюхала квітки - так невже служницям не можна квіток нюхати?
Але як у неї затремтіли ніздрі і як у тих тріпотливих кутках засвітилося сонце! Певно, гаряча пристрасна кров пробігає по тих блакитних жилах, гарячить груди й сипле іскорками з очей? І очі в неї якісь... хитрі, зміїні. Гляне - і немов уже зробила тобі приговор: «А, пане добродію! І ви туди ж? Знаємо, знаємо - знайома картинка. Скоро почнете кликати до кабінету в неприсутності жінки, тріпати підборіддячко; слідуюча стадія - подарунок дешевенької брошки або дзеркальця... Лиш не на таку напали, милостивий пане. Уміла давати одсіч і не таким, як ви. Ви погляньте на себе, запитайте, скільки волосся у вас зосталося. Ноги у вас волосаті, криві пальці, а між пальцями - фе»...
Я аж здригнувся і - схаменувся. Це ж сон, чи забуття яке - чи що це? І вона ж тут! Вона бачить!.. От перестала витирати й насмішливо дивиться на мене, мов читає мої думки. А я чую, як червонію, як кров заливає мені все лице. Вскакую й виходжу до другої кімнати.
Я пройшов до себе в кабінет і сів за стіл. Маю сьогодні термінову роботу. Я люблю іноді термінові роботи. Це напружує. Взагалі, мені здається, чоловік повинен стреміти не до свободи, а до гармонії між свободою й примусом. Уся біда в тім, що люди живуть власне або в тій, або в другій атмосфері, а це однаково погано. Таких же людей, що знали б ту гармонію між свободою й обов'язком - таких людей дуже мало, тоді як вони власне й являються людьми будучого. Нам треба культивувати таких людей, так само, як ми культивуємо добру породу псів чи жеребців. Коли таких людей стане більше - наступить зміна суспільного ладу.
Так от мене чекає термінова робота. Я умисно зволікав з нею сьогодні цілий день, щоб потім, під ніч, бачучи кількість необробленого матер'ялу, пережити тріпотливу муку питань - встигну чи ні? Ой, не встигну!.. А може, встигну?
Але ця проклята служниця помішала в мене все в голові. Чому від неї віє якоюсь інтелігентністю? Рухи її якісь... я навіть не постіснявся б сказати, благородні. Одягнена теж... Впрочім, мистецтво вбирання в наші часи досить здемократизувалося: тепер уміння гарно одягнутися залежить не від самої одягненої, а від тої, яка (який?..) її одягає. Що ж до інтелігентності рухів, то просто служила в поряднім домі й там навчилася і так дуже красиво ходити, й так елегантно нюхати квітки...
Мабуть, вона красиво сміється... От якби почути? В неї довгі вії й чудово тремтять над очима. Рот розкривається злегка, аби тільки показати два рядки білих зубів і то таких білих, які бувають тільки у муринів та... у таких служниць. А ввечері, коли вона роздягається й спустить сорочку з одного плеча, оглядаючи чорненьку родинку на ньому... потім здригнеться від якогось шелесту, бистро натягне сорочку на безстидне плече й зробить рух Сусанни, що закривається від малоскромних поглядів стареньких благочестивців...
Пху, які мислі!
Та не герцогиня ж це яка, не далекий відламок славної фамілії італійських аристократів - це служниця, тільки служниця й більш нічого! І нема там нічого надприроднього, і сорочка на ній, певно, брудна, і пальці на руках порепалися від миття долівки. В свято обризкується дешевенькими духами, щоб заретушувати, як смердять ноги, і має певно салдата з бравими вусами й іншими причандалами мужського інвентаря. Недовго будемо чекати, як почне відпрошуватися до сестри, а потім прийде «брат» і п'яно-розп'яно буде гукати: «Матрьошка, разтудьіт твою Ерьомку! Што тьі ґаварьіла, што восем ґрьівин даш, а дала полтинник. Ой, берегися, Матрьошка! С салдатом шутки плохи».
До речі - як її зовуть? Невже Матрьона? Ні, не може бути. А чому ж би й ні? А ви як, шановний добродію, думаєте! Донна мобіле? Порція ді Джіоконда де ля Фран-ческо да Ріміні? Матрьошка та й годі. Або Параша, радость наша. А найкоротше - Мар'я та й тільки. Почекаємо трошки на Йвана - й будемо мати квіт, як і у всіх. Подумаєш, яке золото трапилося!.. Таке ж стерво, як і всяка інша. Ще чого доброго, сама почне ніби ненароком заглядати до кабінету - благо, я не сплю з жінкою в одній кімнаті. Ну, та зі мною жарти набік: я вмію таких одправляти.
А звуть її все ж таки Маша.
І для того, щоб переконатися, я, не надумуючися довго, от так якось одразу закликав:
- Маша!
Вона прибирає в сусідньому покою. Я чую, як м'яко переставляє вона крісла, переходить до вікон, паркет так ніжно, так легенько скрипить під її кроками, ніби й йому приємно носити на собі цей красивий тягар.
Я закликав і жду. От вона зараз увійде й скаже оте звичайне: що прикажете? А що ж я їй справді прикажу?
Ну, та мало чого!.. Ну, скажу принести води напитися та й уже... Правда, вода стоїть у графині... Е, даремне я її кликав... Саша, Маша, Ганя, Паланя - не все хіба одно?
Але чому ж вона не йде? Не може ж бути, щоб вона не чула. Ого! З характерцем, значить! Ну добре - «моя благоверная» скоро цей характерець виб'є.
Але що ж робити? Замовчати? Так вона буде сміятися: скаже - покликав пан разок, насмілився, та й злякався. Ні, треба. І я ще різче крикнув:
- Маша!..
Вона знову не обізвалася, але стала в дверях. Я цього не чекав так одразу, і вона застала мене серед кімнати.
Нахмуривши брови, я з прибільшеною діловитістю нахилився над столом, ніби дивлячись в якісь папери, але що сказати їй - їй-богу не знав.
- Ви м е н е кликали? - спитала вона, стоячи в дверях, мов у великій рамі. Голос був низький контральтовий, м'який, як кошача лапка, і переливався, мов у вивільги. Але ж бо й голос! Мурашки поза шкурою йдуть.
- А то ж кого? - сміливо відповів я й навіть підняв на неї очі. Хотів це зробити як суворий хазяїн, а вийшло як у побитого школьника.
- Так мене не Машею звуть,- і вона чомусь ступила крок до мене. Я мужньо витримав це наближення й не одскочив назад.
- А як же... вас звуть?
- Фатьма!
Я, певно, дуже комічно витріщив очі, бо вона розсміялася. Сміх був глибокий, грудний і такий якийсь украдчивий, прямо в душу ліз. І - дивна річ! Я мусів би від того сміху більше змішатися, а вийшло навпаки: я якось одерзнув і замалим сам не розсміявся.
- То звідки ж ви родом?
- Зі Стамбулу! - єхидно сказала вона і, крутнувши перед моїм носом усім корпусом, вийшла знов до сальо-ну.
Фатьма! Ах ти ж с... Пху! що це я?
Звідкіля вона взялася на мою голову, оця Фатьма? Начиталася всяких бульварних романів і - маєш! - Фатьма!.. А бодай же тебе луп залупив, щоб було контрастовніше.
Але я лаюся, як останній батярина. Треба просто взяти себе в руки й викинути силком із голови деякі думки, коли вони такі неґречні, що самі не хотять уходити.
І я почав твердо, рішучими кроками ходити по кімнаті. Ходив-ходив - сів. Наморщив брови, розіклав папери, вмочив перо в чорнило,- але нарисував жіночий профіль на діловому папері й шукав подібности до отої Фать-ми. Піймав себе на тім, вилаяв і себе, і оту кляту турчанку з-під темної звізди. Яка вона у чорта Фатьма? Просто побачила, що «барин» трошки розм'як і намотала це собі на вус чи як там це треба казати відносно женщини. Вони хитрі, оті баби: в кожній з них, у самій найдурнішій навіть, сидить цілий полк демонів хитрости.
Тільки от що мені не подобається: невже я такий... ну, необережний чи як, що дав відразу помітити своє зацікавлення. Очевидно, сталося це помимо моєї волі, а вона це помітила відразу й містифікує тепер мене. Значить, моєї вини тут нема: як хуліган наліпить тобі на спину червону марку від вина, а хлоп'ята почнуть реготати на вулиці та пальцями показувати, хіба я винен у тому? Я, може, сам від себе крив те, що так ясно відразу побачили ті проникливі очі. Але чорта з два! Я ще не зовсім дурень і не дозволю, аби перша стрічна дівка кпила собі з мене.
Добре було би покликати її зараз сюди й нагримати порядно, щоб вона знала, як поводитися з панами. Я знаю: їм тільки попусти віжки, то вони тобі й на шию сядуть. Вони завжди мусять відчувати, що мундштук знаходиться в твердій руці. А я це вмію!
Шкода тільки, що нема до чого причепитися. Знайти де-небудь невитерте місце або лушпиння з яблук - це, очевидно, в усякім поряднім хазяйстві можна, але вона ж іще тут не прибирала, у мене в кабінеті.
Stор! Вона ж іще не прибирала у мене в кабінеті, а
мусить же!.. Ага!.. От вона, здається, вже кінчає в тім покою, а тоді мусить прийти сюди. Здорово!
Але що я з нею буду робити? Що я їй скажу? Та вона ж висміє мене з двох слів, я ж іде чую! Вона була така зухвала, що зневажливо засміялася й крутнулася перед моїм носом, не вислухавши навіть, що я їй прикажу. А тут? Вона прибиратиме у мене в кабінеті, а я? А я що робитиму? Буду стовбичити та переступати з місця на місце, коли вона буде волокти щіткою по моїх ногах? А може, услужно переставляти крісла? Ні, треба йти до другого покою.
А як я піду до другого покою, то хіба тоді не все мені одно, чи буде вона тут прибирати чи ні? Я ж хочу бути тут, іменно тут, щоб дивитися, як вона братиме до рук оті всякі мої речі, переставляти їх... Невже справді руки в неї порепані? Ні, не може того бути, бо то було би зовсім неестетично, а вона ж уся така якась...
Стривай! Так це вона й ліжко моє буде перестилати? І стелити його на ніч?.. Ого...
...Чого це млость якась пішла по мені? Аж ніяково перед самим собою. Ні, треба йти звідси.
Маєш! Зі своєї, можна сказать, власної кімнати я, господар дому, мушу тікати перед якоюсь служницею! Невже з мене такий поганий актор, що я не зможу заховати приличного вигляду? Ні, треба бути мужчиною, а не якимсь гімназистом, що червоніє й тремтить, побачивши спідничку. Начхать мені на всіх турчанок світу. От сяду собі в крісло-качалку, задеру ноги вмисне високо й буду, колишучися, читати книгу. Така, можна сказати, літаюча поза вже сама помагає прибрати вигляду недбалого аристократизму.
Твердо шльопаюся в качалку й колишуся з надзвичайною енергією. Входить вона.
І тепер уже мені не «здається», а ясно бачу, що вона, дивлячись, як я старанно задираю ноги, сміється кутиком вуст...
- Ей ти, чортова кукло? Чого ти зуби скалиш? Не знаєш свого діла? Гроші ви всі любите брати...
Ах, як би було гарно, коли б я умів і... смів так говорити. Але, на жаль, усю цю тираду я виголосив у своїм тільки мозку, навні ж обмежився тільки тим, що соромливо припинив біг свого Россінанта.
- Нічого, нічого - колишіться; ви мені не мішаєте.
Ах ти ж... Це мені подобається! Я їй не мішаю!
Та позвольте! Хто у кого служить? Я у вас чи ви у мене? Де ж це видано, щоб служниця говорила до свого пана таким язиком? Може, ще прикажете підійти та, елегантно вклонившись, сказати: «Рагсіоп, тасіетоі-5е11е!.. Я не можу дивитися, що ви берете до рук цю брудну стирку. Я не смію того допустити! Прошу дозволити мені зробити за вас цю роботу, а ви сядьте в качалку й поколишіться трохи, бо інакше ви ризикуєте зовсім попсувати собі руки!..»
Але вона не попсує! Ви тільки гляньте, як вона обережно, мов помаранч очищений, тримає оту стирку, як злегенька поводить нею по речах! Ну-ну! Буде чисто в нас у покоях, якраз! Такими рухами можна тільки севрський фарфор обтрушувати та йдучий часовий механізм. Можна подумати, що ця турчанка нічого іншого й не робила в життю, як тільки шовковою хусточкою обтирала дорогоцінні статуетки та антики, боячися їх довірити служниці.
Хіба сказати їй: «Слухайте»... Отак прийняти недбалу, зухвалу навіть позу, похитувати ногою і, дивлячися на кінчик черевика (свого, свого), мовби там блищав діямант, стомленим і рівнодушним голосом почати:
- Слухайте. Пощо ви мені морочите голову. Ну, яка ви, будемо говорити одверто, у чортової матері Фатьма? Та ви ж не знаєте, в якій частині світу лежить Константинопіль, бо в тих романах, якими ви наповнили вашу легкомисну голову, з географією поводяться свобідно. І не фантазуйте собі й не гадайте, що ви мене обдурили чи заінтригували. Нічого подібного! Мене зовсім не так легко заінтригувати, як може ви собі гадаєте. Ви, певно, думаєте, що варт було вам кинути пару двозначних усмішок та пальнути фразою з револьверової повісті, як я вже замакитрю собі світ вами й не зможу ні про що більше думати, як про ваші ніжки в вузеньких лякованих черевичках? Даремне вам так здається. Правда, ніжка у вас красива, цього не можна у вас відобрати, але Боже мій! Скільки ж то красивих ніжок на світі! То я мушу ними всіма сушити собі голову й думати, чому я не тримаю їх у руках, щоб цілувати? Ні, слуга покірний. На світі, мабуть, багато є й страсбурзьких паштетів, і то дуже смачна річ, але бажати всі їх з'їсти - ні, слуга покірний. Хоча... хто би відмовився з'їсти такий паштетик...
А вона крутилася коло мене безшумними рухами і, видимо, читала в моїх думках. Я це бачив по деяких здвигах мускулів її лиця. Лице її бліде, властиво не бліде, а матового кольору, але, уявляю собі, як воно виглядає і міниться, коли вона лежить, уся розпалена, розметавши волосся по білій подушці й навіть закриваючи очі в солодкій утомі... Повні, справді якісь турецькі губи створяться тоді мовби з виразом страждання, але це лиш вираз найвищого блаженства. Гаряче дихання обпалюватиме тобі вухо і близько-близько будеш бачити, як здригаються ті тонкі прозорі нервові ніздрі й тихо скриплять білі зуби...
- Чого ви так почервоніли, пане? - нараз збудив мене насмішливий голос.
Я скочив, як гімназист, якого інспектор застав з папіросою в зубах за читанням пікантесів. Щось промурмотів і... і... і стояв як дурень, як осел, як останній остолоп! Та же тут була найліпша нагода сказати яку-небудь легеньку півторасмисленість, так собі тонко зажартувати, на рахунок клубнички пройтися, взагалі показати себе ловким, гостроумним, таким що його не так-то легко загнати на слизьке. І от замість того... Ідіот паршивий!.. Якісь дреглі з мене телячі, а не мужчина. Недурно ж просвистав молодість і не знав женщини, окрім своєї благовонної супруги. А потім філозофує: «На взгляд то он хорош, да зєлєн»... Усі вони сміялись із тебе, всі, яких ти тільки не зустрічав, бо бачили, з яким карасем мають діло. Ну, хто би, хто на моїм місці зробив би такий глупий жест і прибрав би таку найглупішу вже позу? Тут би цокнути острогами, крутнути вуса і сказати щось... ну... більш-менш - «я думав, яке щастя бути сорочкою вашою, котра може щохвилі цілувати ваші груди»...
Ах, ти остолопе, остолопе!.. Уже б краще сказав - «цілувати ваші циці». Отоді вже був би справжній версальський комплімент.
А найглупіше те, що поки все це, хоч і «молнієносно», але пролітало в моїй голові - я стояв мовчки, як останній дурень, і мій аИег ego це констатував. Він сердився, смикав, підштовхував свого близнюка, але той - ані руш.
І нараз я зрозумів, що єдиний мій рятунок - це бистрота ретиради, хоч би до ретиради. Аби скоріше звідси, від цих насмішливих очей, від цих повних уст і взагалі від усієї цієї тонкої, якимось зеленим фартушком тісно обтягнутої фігури. І я - ох... зірвався з місця, як - скажу за браком більш естетичного порівняння,- як ошпарений цуцик, перевернув на бігу крісло й тікав. Ганебно, безславно тікав, а вслід мені дзвенів тихий, але яскраво-виразний водоспад срібного сміху. Але це було розпалене живе срібло, й кожна крапля його, падаючи на мою голову, пропалювала мені мозок і серце. В мене пленталися ноги, як у п'яного. Я був убраний цілком порядно, але я запахувався на бігу, бо мені здавалося, ніби я в халаті, з-під якого видно підштаники зі штрипками, а туфлі без задків шльопають мене по голих п'ятах і от-от упадуть, і я зостануся босий.
Я опинився аж у кухні - он аж куди загнала нечиста сила! Жінка, мішаючи щось на плиті, вирячила очі. Але геніяльні думки приходять завжди несподівано й я, махнувши жінці рукою - (мовчи, мовляв), побіг, не стримуючи кроку, далі. Треба вам знати топографію нашого помешкання й мати на увазі, що хід до... до... ну, словом, ви розумієте, був через кухню.
Аж там я заспокоївся. Панове, не смійтеся! Це справді єдине прибіжище всіх «униженньіх й оскорбленньіх», і коли вам доведеться знайтися в моїм положенню, я вам раджу зажити того ж засобу.
Чи довго чи коротко я заспокоювався, того вже не пам'ятаю, але термінова робота моя пішла к чорту, обід к чорту, настрій к чорту. Я одягся й вийшов. Хотілося - повірите? - паскудства, думалося: воно одне, велике паскудство, може мене отверезити. Правда, для того не треба було мені виходити з дому, а просто побалакати з жінкою, але раз уже вийшов... Та ще й те сказати: домашнє паскудство приїдається, як приїдаються домашні обіди: хочеться тоді пообідати в ресторані.
Де я ходив - не знаю; з ким бачився - не знаю; що говорив - не знаю, але додому вернувся пізно. Коли пройшов до кабінету, ліжко було постелене. Хто стелив? Вона чи жінка?
Я приложив лице до подушки, щоб по запаху довідатися, хто і - аж здригнувся. Під ковдрою лежала квітка...
...У мене закрутилася голова... Серце забилося, як у передсмертній муці. Я сів до столу й старався заспокоїтись, але не міг...
Що означає ця квітка?
Що би вона не означала, але в усякім разі це знак уваги, сигнал.
До чого? До якої мети?
Хіба я знаю? Зараз я знаю тільки, що ввесь тремчу, і далі моя мисль не йде.
Я випив води, але міг би випити цілий океан з таким же результатом.
Що ж робити далі?
Може, це випадок? Може, стелила вона ліжко, а за корсажем була в неї квітка й упала. Буває ж так, що квітки падають із-за корсажів...
Е, пуста розмова. Квітку положено умисне, сигналізовано, але де ключ до цієї телеграми-шифру? Чи це означає - прийди, я жду? Чи це знову насмішка і триндикання на моїх нервах? Так усяке триндикання мусить мати свій смисл, а тут?
Ні, видимо вона хоче мене побачить, але як? Може, там, окрім квітки, є й записка?
Я перешукав ліжко, під подушкою, під матрацом навіть - нема. Подивився на стіл, перетрусив папери - нема. І тоді тільки догадався, що треба було би бути зовсім глупою, щоби зоставляти записки та ще на столі.
Так. Значить, констатовано, що я для неї не нуль, що й вона думає про мене. Але чому? Я ж не красун, не першої молодості... Невже тому тільки, що я хазяїн? Ні, ні, це було би вже занадто пошло. Вона не така.
Так що ж це? Любов?
Ну-у... смішно... У мене ж є дзеркало.
Так що ж тоді, до сто чортів?
От для того, аби це розгадати, і треба піти до неї, до її кімнатки (ми були остільки «культурні» з жінкою, що мали для слуги окрему, хоч і маленьку, але все ж окрему кімнатку).
Піти до кімнати служниці?.. Фе!..
Та не фе, а таки я піду. Я чую, що піду! Тільки як? У якім виді?
Чи так як стою, чи «негліже»?
Як то - «негліже»? В підштаниках? Фе!.. Ні, як уже йти, то йти одягненому. Це дасть перевагу (і навпаки)...
А що, як я зайду, а вона почне кричати: «Ах! ах! Уйдіте! Мадам!.. Ваш муж! Ах! ах!..»
Чорт би тебе взяв! А квітка тоді що означає? Зрештою, я буду вбраний і можу сказати, що зайшов розпорядитися, аби завтра мене збудили о шостій, хоч такому поясненню з мільйона людей не повірить дев'ятсот дев'ятде-сять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'ятдесять дев'ять осіб.
Але все ж я буду вбраний, і це буде мій плюс. Плюс безсумнівний.
Так... плюс... А що, як я тихо відхилю двері, а з ліжка протягнуться до мене дві голих руки й гарячий шепіт «нарешті!» проколе серце? Тоді ж плюс обернеться в мінус!.. Ех!.. У жінок костюм далеко конструктивніше зроблений.
Признаюся, ця проблема спутала мої думки цілковито. Я серйозно кажу!
Перевагу взяла фракція, котра голосувала за присутність повного убору. На випадок чого позбавитися убору все ж легше, ніж його здобути.
Словом - рішено, я йду. І йду отак, як стою. Хіба тільки трошечки побризкаюся парфумою. Зрештою, навіть цього не треба робити, бо на світі існують не тільки прозрочисті нервові ніздрі, а й носяки власних жінок, які теж здорово чують парфуми.
Я рішився, але здійснити це рішення на практиці показалося далеко трудніше.
Насамперед знову топографія. Жаль, що ви не вивчили досі розположення наших кімнат - тоді мені не треба було би всього цього описувати. Річ у тім, що до покою Фатьми треба було йти коридорчиком мимо дверей жінчиної спальні - це раз. Чорт же її знає, чи спить вона (не спальня, а жінка), чи ні. Як ото броненосець пливе собі, пливе - торох, і наткнувся на торпеду. Отак може й коло жінчиних дверей понасовано торпед в усі щілини. Наступиш - і нараз електричні дзвоники як загуркотять по всьому домі!.. От і вийде:

Ходит птичка весело
По тропинке бедствий,
Не предвидя от сего
Никаких последствий.

А ргорох, о «ггаследствиях». Ну, та це потім... Так от мимо жінчиних дверей - це вам раз.
В кінці коридорчика двері - це вам два! За цими дверима маленький передпокоїк і з нього двері вже до кім-наточки Фатьми. Троє дверей - жартуєте? А всі ж вони причиняються туго, а всі ж вони скриплять, а всі ж вони скавучать, як прокляті собаки. Ні, європейський спосіб відгороджування за поміччю дверей не годиться. Якби були просто завіси, драпрі - це з усіх боків було би краще.
Ну, припустім, що я подужаю всі двері - а далі що? Е, що буде далі - побачимо. Хіба я можу вгадати? Треба йти й кінець.
Але знову це тільки здалося, що так легко. Коли я попробував, то не міг здвигнутися з місця. Ноги дрижали, всього мене била нервова пропасниця. Невже тут грає ролю те, що я вперше зраджую жінку? Шкода, було б напрактикуватися. А то бач, як погано без практики.
Трошки я заспокоївся. Не заспокоївся властиво, а перестав тіпатися, яку танці святого Віта. На пробу пройшов навшпиньки по кабінету - чи не скриплять черевики. Черевики то не скрипіли, але немилосердно скрипіли половички нашого старенького паркету. А будь ти трижди прокляті і паркет, і той, хто його вигадав (і той хто його не ремонтує от уже, мабуть, літ вісім).
Ну, нічого: в коридорчику там дошки.
Я вийшов з кабінету. Тиша, звичайна нічна тиша, але як же голосно стукотить моє серце!..
Нічого не видно. Я йду помацки й то тільки тому, що знаю напам'ять.
От іду мимо жінчиних дверей. Зупинитись?.. Послухати?
Я зупинився, але, само собою, нічого не вчув. Звичайно жінка моя хропе, як гренадерський кінь, але сьогодні щось нічого не чутно. Може, вона стоїть так само по той бік дверей, як я по цей і чекає скрипу?
А, була-не-була!.. І я двинувся рішуче вперед. Двері - о чудо! - двері не рипіли. Як таємні сообщники, як де-мони-спокусителі вони помагали мені, штовхали в обійми гріха. Гріха? Фатьми!
От і двері до самої Фатьми. З мужністю, з якою кидається людина в бездонну пропасть, одчиняю я ці двері, аж зажмурюючи очі, бо не знаю, нічого не знаю, що мене стріне цю ж хвилю. Може град оплеух, може аксесуар мольеровських п'єс, з якого виливають дещо на голову невдачливого ухажора - все ж може бути.
Коли я одкрив очі, я побачив Фатьму. Вона лежала вбрана на ліжку, закинувши руки за голову. При моїм уході не здригнулася ні мускулом.
Я стояв, не знаючи з чого почати. Вона розпочала сама.
- Сідайте.
Я тоді тільки побачив стілець коло її ліжка. Прямо таки коло її ліжка. І один. Більше сідати було ніде. І я сів.
Близькість до неї кружила мені голову, але я не смів, от не смів ні на що собі позволити. Струнка, як пальма, лежала вона, схрестивши ніжки в тонких туфельках.
І знову я мовчав, тільки мовчав. Ініціатива вся була по її боці.
- Незрозуміле? Правда? Все. З початку до кінця. Я кивнув тільки головою.
- А між тим, як це просто і... прозаїчно. Вона рвонулася з ліжка й сіла.
- Ах, якби тільки міг мене хто зрозуміти! Я вчитися хочу, розумієте ви, вчитися! Вчитися. Але для того треба грошей, хоч би тільки за право навчання. Де я їх візьму? Заробляти проституцією - я не можу, я не впала ще так низько. Інших способів я не знаю. І я пішла в служниці. Але мене ніхто не хоче держати. Отак як і ви, в першу ж ніч являється глава сімї, але ви прийшли хоч корректно, а ті... простіше приходять. І я мушу тікати сама, щоб не діждатися, поки мене вижене господиня. А я ж молода, може непогана, я жити хочу, я можу поковзнутися... і тоді прощай моє вчення. Покочуся по похилості до звичайного кінця: венерична хороба, лікарня, могила... Я ж бачу все те, ясно бачу, і от не знаю, не знаю, що зі мною буде...
- Фатьмочка... дорога... (це я, це в мене отверзлися уста). Та я ж вам поможу! Скільки треба? Вона сумно похитала головою.
- Не ви перший. І цей хід я розумію. «Облагодетельствовать» ніби платонічно... «я нічого не хочу, я так, від доброти серця»... а в середині сподіватися, що вдячність зобов'язує, і там, згодом, може ниточка докотиться до клубочка. Знаємо ми й цей підхід.
- Фатьма, дорога...
- Ах, яка там Фатьма, дайте спокій,- і вона нервово пересмикнула плечима.
Я почав її завіряти у власнім благородстві, що я ніколи... і в думках... та Боже мене сохрани... та я ж прецінь культурна людина і т. д., і т. д.
Нараз вона почала поволі-поволі хилитися назад, мов би її хто валив. Упала навзнак, розкидала руки і тихо засміялася.

- Ох, мужчинки, мужчинки, які ви всі однакові й як легко вас водити за ніс. Глупий ти...
Цей несподіваний перехід на «ти» хльоснув мене, мов батогом. Я не знав, що думати, як реагувати.
Хіба ж ті, що хотять учитися, квіточки мужчинам на ліжко кладуть? Хіба двері змазують, щоб вони не рипіли? Тут питання стоїть простіше.
Але в цей момент... ні, я не можу описувати, що сталося в цей момент. Зрештою, нема таких слів на землі, немає таких фарб на художницьких палітрах.
Словом, скажу коротко. Як фурія, як олицетворення гніву влетіла в хату моя жінка.
Які слова говорилися, які епітети прикладалися - ні, перо моє безсиле (та, я думаю, й усяке перо буде безсиле, коли тобі вставляють перо).
- А ти (це вже до Фатьми) сяка-така-розпро-така! Та як ти сміла, та як...... і т. д. і т. д. і т. д. і закінчилося громовим: - Вон з мого дому! Цю ж хвилину! Щоб і духу твого не пахло.
І тут - я аж подивувався, сказати правду. В той час, як я чув себе побитим псом, не знав, на якім я світі - вона, тобто Фатьма, не поворухнулася й мускулом. Так, наче нічого й не сталося. і спокійним-найспокійнішим тоном проговорила:
- Манате! Чого ви хвилюєтеся? Як бачите, ми обоє одягнені, підозрівати нас у чомусь ви не можете, в чім же діло? Що ж до вашого приказання залишити ваш дім зараз же, то ви самі розумієте, що це неможливо. Завтра ви заспокоїтеся, ми поговоримо і розстанемося. А тепер... я вас більше не затримую. Аи ГЄУОІГЄ!
Так і сказала - аи гехоіге - їй-богу не брешу! Та ще з яким прононсом! Навіть моя жінка мусіла вийти мовчки, їй-богу не брешу!
А потім - ну, нехай то колись.

Померти у мріях - Ніна Цебрик

10 Jan 08 15:33:44 GMT

Померти у мріях - Ніна Цебрик

Ну, мене завжди дивують люди, які бояться закохуватись. Це ж так просто.
От, я- Зіна, здається те і роблю, що лише закохуюсь.
Останє кохання, тобто теперішнє, мене здивувало більше усіх. Блін! Повторюю я собі, ЗУПИНИСЬ!!!! Це твій друг, один з найкращих друзів, а серед хлопців - єдиний. Хоча, я уже і подумувала над тим, щоб скоротити їхнє число, надто я втомилась від подруг, яких лише потрібно оберігатии і підтримувати. Ну і що я мелю, і куди я без них? ОХ! Тільки щоб він відповів мені взаємністю!!! Будь ласка, БОЖЕ!!!
Нарешті, урок закінчився, і вийшовши на коридор, я почала шукати очима подруг, і його - своє нове „кохання на усе життя" ( Ги-Ги! Хоч би місяць протягнув).
- Ну, і де ти бродиш?- запитала мене Іра, одна із тих найкращих подруг, від яких я втомилась, хоча і сильно любила. Це була висока, войовнича, міцна і дуже серйозна дівчина,душа компанії і головний винуватець усіх „пригод" , що з нами траплялись. Найсильніше вирізнялось в її неформалізмі і протиставлянні себе світу - це її вічно брудне чорне волося і круті наряди в стилі панк.
- Та я, тіпа, уроки відсиджувала!
- Ну і, що ти сьогодні там осягнула? - іронічно запитала вона мене. Я зрозуміла, що щось пропустила поки мріяла на уроці.
- Я щось нічого непочула... Думала про вас.
Я прикусила язик, бо нехотіла розповідати їй про Сашу, ми усі його любили і були хорошими друзями, але було пізно.
- О, НІ! У тебе знову нова симпатія! І хто на цей раз твоя нещасна жертва?
- Поглянь! Хто сюди іде, та цеж Маша, Саша і Вова! Банда в зборі! Які плани на сьогодні? - я невинно всміхнулась, щоб голосно не заржати. Мене сильно смущала присутність Саші і його чудові парфуми, що викликали збочене бажання накинутись і дико розцілувати, покусати це невинне створіння! А потім... я краще помовчу.(Речення в наступному рядку)
Я і так вся спалахнула в його присутності, це помітила Маша, вона знає мене краще за інших ( ОБЛОМ )!
- А що пані Іра вам не розказала, що ми сьогодні утнемо?
Все було, як у сні. ВІН заговорив(!), а я вся впріла. "От ідіотка, НЕ МОВЧИ І НЕ ДИВИСЬ ТАК ( А-А-А-А-А!!!!!! )" . Як я тупо виглядаю, напевно.
- Короче, а чо ми стоїмо? Пішли на вокзал, по дорозі розповім! Ей, Зіна, ми тут!!! - сказала Маша, потормосивши мене за руку, а потім відвела у бік так, щоб ми ішли останніми.
- Е-е-е, дівчино, не коси ти так на нього! Ну-ну, я в шоці з неї! І чого ти смієшся? Це та, що не буде більше нікого любити! Ану, колись! Що це за дивні погляди? - запитала вона мене пошепки.
Але ситуацію цим неврятуєш. Саша, розмовляючи з Вовою, пристально дивився мені в очі і йшов повільно, не даючи нам з Машою усамітнитись.
- Якщо їй ніхто не розкаже,тоді я сам! - О, БОЖЕ він заговорив, а я ні слова не зрозуміла. Невже ця репліка до мене?
Я зрозуміла, після того, як Маша добряче мені стала на ногу, що тупо усміхаюсь, дивлячись йому в очі. І як на зло, швидко пішла вперед до Іри, залишивши мене з ним.
- І що ти мені хочеш сказати? - запитала спокійно я ( вибухнувши всередині )
- Ми вирішили сьогодні, прямо зараз, з'їздити в Тернопіль, - сказав він нахилившись ДУЖЕ близько до мене, неначе я і так не почула б.
- А якщо не секрет, то нашо? Бо дома мене вбють, що я так просто поїхала. Нафіг!
- Ну-у-у, не на фіг! - сказав він посміхнувшись. Я почервоніла.
До нього підійшов Вова і вони продовжили розмову. А я стала біля дівчат очікувати поїзда.
- Нашо ми їдемо?
- Я думаю, полазимо, купимо рокових дисків, - сказала Іра.
- А я без бабла! - це була правда, і я сильно злилась, що мене раніше не попередили.
- Нестрашно!Якщо шось, то у Саші позичиш! - безтурботно сказала Іра
- Ей, ви, змовниці! - я образилась...
Не встигла я себе дозахищати, як прийшов поїзд і я справді позичила горші у Саші. Ми усі сіли разом, я навпроти Маші, як завжди, і це не давало можливості виговоритись перед дівчатами, а присутність Саші зробила мене глухою до всього і на всі їхні звертання до моєї персони, я відзивалась знаменитим: „ШО-ШО?"Так що скоро мені з розмовами дали спокій, чому я і була рада, і роздумувала. Чому раніше ввіжала Сашу некрасивим і ставилась так паралельно?
Але спокій тривав не довго. Наш поїзд зупинили у якомусь забитому селі, через проблеми із поїздами і якісь накладки у графіці. Ми дуже здивувались, адже раніше такого нетраплялось.
- Іра, сходи з Зінаїдою, купіть нам морозиво. А то ми помираємо від жари, а ви всеодно, щось дуже тихі сьогодні! - сказав Вова, з вічно мученицьким виразом обличчя.
Я була рада цьому, бо відчувала, що скоро вся згорю, хоч і осінь, але жахливо душно, і Саша тут.
-Ти, ідеш? - запитала мене Іра.
- Так! Зрадістю, уже час провітритись.
Ми вийшли з поїзда, запах спрілого листя вдарив мені в обличчя, і в голові запаморочилось. Я подумала, це вже осінь, і скоро 1-шого листопада, мені буде 18 років, і хоча я серед них молодша усіх, ця сума радувала.
- Нехвилюйся, він нездогадається!
- Що? - перепитала я у Іри.
- Що тобі подобається!
- Чому ти так думаєш?
- А ти поменше коли думаєш на Вову пялься! І розмовляй з Сашою хоч інколи, а то, шо він не скаже, а ти шо-шо (в кращому випадку), а то взагалі мовчиш!
- Упс!
Ми дойшли до лотка, Іра набрала морозива, на цілу орду. Ми повертались, до поїзда залишилось пройти три колії і два перони, але її приперло і я залишилась навулиці, навітрі, який став прохолодний. І щей з морозивом у руках. Я злилась на долю і Іру, думаючи і якого цього я поперлась у той Тернопіль, щей доїхати невиходить.
- Привіт! - почула я за спиною.
Це були мої однокласники.
- Ну, привіт! - сказала глухоя.
І пішла до поїзда, що стояв найблище, Я там помітила цікаву картину, на яку чомусь ніхто не звертав увагу. На самому кінці вагона у небезпечній зоні сиділа дівчинка, приблизно шести років.
- Мала, злізь звідти, і то швидко! - сказала я якось тупо, швидше злякано, що потяг рушить.
Але дівчинка і надалі сиділа, навіть неглянувши на мене. Я побачила якогось залізничника, що проходив перевіряючи поїзд.
- Вибачте, але тут якась дитина. - сказала я зновжтаки нашугано.
- Тьху! Знов наркомани, розвелось вас тут! Ану іди звідси!
Я незрозуміла, він,що до мене? А чого? Я звісно трохи схожа на наркомана, через недосипання. Але я оглянулась, а там де сиділа дівчинка уже нікого небуло.
- Куди вона ділась? - запитала я сама у себе ( говорити з собою для мене не в новинку, навіть на людях,ех тяжка доля)! Просто було неможливо їй зникнути так швидко без сліду, і щоб я не помітила. Усьо! Іду до психіатра завтра перевірятись, ніби і чаю не пила, а так глючить.
Я згадала про Іру і пішла за нею в туалет.
- Ну скільки можна?!
Але на мій ВЕЛИКИЙ подив там нікого не було...шо за фігня? Я підійшла до тьоті при вході, що приймала оплату, і спитала
- А, що дівчина, що заходила, така з чорним волоссям і в панк прикиді уже пішла?
- Тут взагалі нікого не було вже як дві години ми закриті!
- Як? - в голові в мене паморочилось, а серце швидко билось від жаху.
Я, злилась, думаючи, що це ще один розіграш, і ішла до поїзда з бажанням добряче покричати. А в той же час мене сильно хвилювало, чому я непомітила, як Іра вийшла, адже я весь час бачила туалет.
Та мої думки перервав сильний жах від дальше побаченого....поїзда не було.
Я побачила однокласника з яким віталась, його звали Петя, я знала, що йому подобаюсь.
- А де поїзд на Тернопіль, що тут стояв? - запитала його я.
- Ти, сильно спізнилась, він приблизно годину тому рушив.
У мене в середині все шалено забилось, я промовчала, що мене пару хвилин небуло. І старалась ніпрощо не думати, особливо про відсутність грошей у мене. Я стала біля Петі і почала знімати стрес з допомогою поїданя морозива, яке трошки підтало, на дворі ставало усе холодніше і противніше, я бачила, що поїзд Петі на село уже прибув і він стоїть просто біля мене, і я рішилась
- Слухай позич мені пару гривень на квиток, а то я на нулі, а тут якось невесело чекати, коли мене найдуть рідні!
- Чогож ти мовчиш? Я з радістю позичу! - сказав він протягнувши мені пять таких потрібних зараз мені гривень!
Він поїхав, а я залишилась зовсім сама..........чекати, чогось? Ну, може щастя?Після початку уже другої порції мене затошнило і про морозиво прийшлось забути, а жаль цілих пять порцій дорогого, хорошого і мабуть смачного.
Нарешті, щгось поїздоподібне зупинилось, поперше це був старий, обдертий поїзд непридатний навіть для возіння худоби. І це був саме мій поїзд, тобто останній на сьогодні тому я вирішила, що і ним поїду. Перспектива ночувати на вокзалі серед бомжів, маньяків не радувала, та і вокзалу як такого не було, а вже холод був конкретний! Оскільки за цей час я здогадаклась, що напрямків тут не обявляють, то пішла питати у найлюдніший вагон куди їдемо.
Я зайшла у вагон, тут мій шок, що трошки був спав досяг різко критичної точки ЖАХУ! Ну це за мягко сказано, але я опанувала себе
- Вибачте, - звернулась я до старе-е-е-зного дідка з дуже вже неприємною зовнішностю - а цей поїзд їде у Тернопіль?
- Ні! - сказав він, викликавши у мене страх, що він розвалиться.
- А в Теребовлю?
- Туди заїжжає.
Ну, цей дідок небув самим страшним тут, мене нашугало інше, всі у поїзді були літні люди, більшість каліки, чи дуже вже зуродувані, неначе від фізчного насильства. Єдиною більш менш молодою особою можна було назвати жінку біля якої я і сіла, вона була німою, як я дізналась потім, але увагу привертав синюшний відтінок шкіри ( хоча він у всіх тут бів таким, а в декого жовтим ), і шрами по її обличчі були просто жахливі, один створював відчуття, що колись їй розрізали рот від вуха до вуха. Фу! Що за гидоту ти думаєш? Запитала я себе. Коли поїзд рушив мені вдалось більш спокійно оглянутись, хоча і мене піднуджувало від страху і хотілось розревтись, чого я поїхала. Але була уже ніч, і мабуть пізня, я вперше пожалкувала, що не ношу годинника. Але що б це змінило? Особливо мою увагу привернув хлопчик без ніг попояс, він виглядав старо не політах, хоча було видно, що передімною дитина років 13-ти, його тіло було вкрито гаочіркою і я мало, що розгляділа. Мене цікавило, що він тут робить, все тут було парадоксально. І тут я почула знайомий голос
- Добрий вечір! Зінаїда, куди так пізно направляєшся?
Я підняла голову і побачила, що це моя колишня вчителька першого класу, вона жахливо зістарилась, я її з класу пятого в школі не бачила, казали, що вона померла. Та я тут нічому недивувалась.
- Добрий вечір! Ольга Семенівна, вибачте я вас невпізнала.
- Я тебе неочікувала тут побачити. - сказала вона, як мені здалось з співчуттям.
- Усі рано чи пізно поїздами їздять! - спробувала я пошуткувати, мені було приємно зустріти тут когось знайомого, хоча було якось непособі.
- Така молода.... - сказала вона із сльозами на очах.
Від чогомені стало так жахливо, що я подумала, що помру від зупинки серця, чи ще якоїсь фігні. Але я жила і була тут ( тобто незнаю де ) Хочаб я охрестила це місце задницею світу! Та я вирішила нічо більш непитати. Вона і так почала шось говорити про свого внука, що я уже прослухала.
- Знаєш Зіна, я їду його провідати!
- Вибачте, кого?
- Свого внука.
- А! Аскільки йому років?
- Як я була останній раз було три, а зараз певно 12.
- Ого, давно небачились! - і правда ОГО подумала я вони ж в одному місті живуть. І звідки вона їде? Та я промовчала.
- Та я уже і не побачу...
І тут я подумала, що точно я вижила з розуму, а якшо невстигла, то зараз виживу!!! Вонаповернула до мене обличчя, яке я ніяк немогла конкретно розглядіти, мабуть через напівтемряву... О! БОЖЕ!!!! Та в неї небуло очей і виглядала вона старше ніж я думала. Мені здалось, що я закричала, або сплю.
Вона взагалі ніяк не виглядала, її обличя було неначе чимось стерте, жовтувате, і в зморшках, вона дивно ззсохлась...а очей, їх ніби і ніколи небуло.
Я була в трансі і хотіла вибігти, але поїзд рухався.
Раптом усі сидячі там підвелись і попрямували у інший вагон, незважаючи нінащо я пішла теж, незнаючи , що робити. Я побачила великий телик невідомо на чому працюючий і чувака біля нього. Не старого біль - менш нормального, але якось він виглядав дивно серед них, чи то вони були аж настільки дивними.
- Я радий, що ви тут! - заговорив чувак на вигляд йому ледь за 30, але дуже неприємний, з еспаньйолкою-бородою, що робила його ще противнішим, одягнутий у костюм сірого кольору, і явно з лишнєю вагою.
- Скоро кінець війни і я впевнений, що ми переможимо! - продовжив він.
Я так і непоняла про яку війну йдеться і до чого вони усі там?
Він включив телик, там показували викопування трупів, скелетів і іншої мертвячини.
- Наш світ іде у пропасть,теперішні люди невміють жити, то ми за рахунок їх життя будемо повертати втрачені мертві таланти. Ви перші вдалі спроби і надіюсь станете у наші лави, щоб забирати непотрібні життя і воскрешати достойних.
Вони тупо дивились, а потім один сказав
- І правда раніше було краще, а тепер люди розучились жити, пора спасати світ, поки він не спасся від нас!
Інші явно одобрли його слова.
- О я бачу чужинку, як мило, вона теж, ще живе і має почуття, надіюсь приєднавшись до наших лав на створення кращого світу, вона позбудеться згубних речей : кохання, дружби, ліні, слабості і страху! Адже вони їй часто приносять біль, а кохання завжди невзаємне.
- Ні! Кохання це прекрасно! І я щаслива. - закричала я крізь сльози бо він читав мої думки.
- Правда? І ти щаслива, що будучи в компанії завжди сама і чужа?.... Що твій коханий любить іншу?
- Звідки вам знати?! - закричала я - У нього немає дівчини!
- Є! І тебе він навіть незнає і нешукає! А як побачить то і невпізнає! - сказав він підло усміхнувшись.
А я стояла і ридала, і думала, а може він правий? СТІЙ!!! ЗІНА, ти ради своєї прихоті і особистого щастя готова знищити життя на Землі і в собі? НІ! ЗВІСНО НІ!!!!
- Подумай, але знай часу мало, а перемога за нами!
Мене вишвирнули з поїзда, я впала на землю і завмерла, мене трусило,було страшно і самотньо. І ще було жалко внука вчительки, явже зрозуміла, як його навідають!

- Ну і чого ми сюда приперлись? - запитав Іру Саша
- Ти помовч! І взагалі нешуміть тут!Ми приїхали по зброю!
- Та в насїї повно, якби щось давала!
- Ця дасть! Повір, це нова розробка, що знищує їх безповоротньо!
- Найшли місце де роздавати зброю, біля залізниці! Та їх тут повно, загребуть не вирвешся!
- Помовч, а то нелише зпагребуть ... - сказала Іра і засміялась.
- Ну, ти і пошлячка! Блін де вони?
- Що ти хочеш? Хочуть побути на самоті.
- Найшли час! Кращеб зброю несли!
- Та йдуть уже
- НАРЕШТІ!!!
До них підійшли Маша з Вовою, які не переставали сперечатись кому з них дістанеться базука, і хто з них крутіший.
- Я КРУТА! - сказала Маша, останнє слово було за нею, бо базуку всеодно забрала Іра. І на неї всі взлились.
- А де моя дівчина?
- ????
- Ну Оксана! - сказав Саша, явно хвилюючись, хоча вінїї ніколи нелюбив посправжньому, але сам бути нехотів.
- Та я тут! Просто відстала. - сказала невисока симпатична блондинка з великими обємами як на свій вік.
Але раптом усі замовкли почувши глухий удар об землю неподалечку.
- Шо то було? Сказала Маша попередньо Зажавши Вову.
- О! Ну ше одна КРУТА! - сказав той, намагаючись приховати страх.
- Ну, я боюсь!
- Так! Замловкли усі. - сказала Іра, повільно наближаючись до того, що спричинило їх страх і занепокоєння.
- Що там подивись, і вшиваємось. Ранок уже. А це повна ХАНА! А нам ше далеко додому і залізницею. Нікого нелякає перспектива? - сказала Оксана.
- Це людина, дівчина і вона здається спить. -прошепотіла Іра вдивляючись у темну пляму, яку розгледіла лише вона.
- Мабуть шпигун! - сказав Саша.
- І багато ти бачив шпигунів, що сплять на завданні? - засміялась Маша, підійшовши поближче до тіла. - А давайте візьмемо її з собою, а коли прокинеться то допитаємо!
- ОК! Тащити будете ви з Вовою! - сказала блондинка.
- От! Сука - прошепотів Вова.
- Я з тобою згодна, от би її допитати! Ги-ги! - Маша знову розсміялась, але поглянула на небо, і побачила, щ0о уже ранок. Це її злякало.
- Нам і правда пора!!!
Вони рухались тихо і швидко, щоб їх не помітили! Вони сіли у вагон і їх химерний поїзд немов із іншого виміру ( лише один вагон ) рушив додому у Теребовлю.
Усі були втомлені і хотіли спати, а заснути боялися. На це були свої причини у кожного. І тому усі з деякою заздрістю дивились на сплячу дівчину і все більше вірили у те, що вона зрадниця роду людського.
- Та розтріляти її поки не пізно! - сказала Оксана,порушивши важку тишу, сум який огорну раптом усіх їй як завжди залишився невідомим.
- Та нє! Почикаємо дому. - сказала Іра. - і втупилась у сплячу, задумано дивилась на неї аж до Теребовлі.
- Ей! Іра, пора, ми дома. - сказав Саша вибивши її з роздумів.
- Знаєш, мені так знайоме це обличчя, але я незнаю чому.
- Та, як чому, це ще раз говорить, що вона зрадниця, бо от я її незнаю. А вони ведуть проти нас психотропну війну!
- Може її справді було треба убити, хто знає що вона принесла з собою чи у собі! - сказала Іра коли вони уже виходили.

Я прокинулась від шуму в голові боліло. Якщо я виживу то уже нічому дивуватись не стану. Знайомі голоси.... я повернула голову, і здивувалась...........я сиділа у клітці, а біля мене з чимось типу зброї стояла Іра.
- Ей! Ідіть сюди, вона прокинулась.
- Е -е! Чо ви так вставились на мене? - запитала я ...........ну блін і шо це за фігня, і шо я тут роблю? Та я сказала - Іра, а шо то за штука в тебе в руках?
- Вона знає як мене звати...
- Мені страшно - сказала Маша, зажавши Вову, чому він був радий.
- Небійся, я тебе захищу!
- Який ти крутий і сильний! - сказала Маша обнімаючи його...
- Ну, ну я в шоці, і лишай їх після цього на самоті, так і до внуків не далеко, а мене всього пару годин не було. - сказала я ЗДИВОВАНО.... мене здивувала їх реакція. Оксана помітила, що Саша весь час зирить на мене і явно ргозізлилась.
- Це точно шпигунка, давайте убємо її. - сказала злісно вона.
- Ну да, а заснула вона від ваших нудних розмов, щоб відпочити! - Саша сказав, це з іронією і додав - Давайте хочаб допитаємо її.
- АГА! А допитувати будеш ти, аякже я навіть знаю як.......... - правда Іра не договорила, як того що на неї вставилась блондинка.
- Ну народ ви шо ЦЕ Я ЗІНА, А точніше Зінаїда.
- Так не пудрь нам мозги. - сказав Саша, йому явно це імя не було знайомим.
Тут я виразила почуття за допомогою свого запасу нецензурних слів ( вирізано цензурою), який збирала на протязі усього життя. І дуже засмутилась побачивши, що він не такий уже і великий, якихось пять хвилин заняв. І шо за життя вчишся, вчишся, а тут такий облом.
- ОГО! - сказав Саша перервавши хід моїх думок, взагалі після моїх слів була така тиша, і всім присутнім здалось, що вони знають мене.
- Не ого, а ВАВ... - це була вже Іра, через неї я почетвоніла, справді переборщила я з набором слів...
- А про цих *** бурундучків якими ти закінчила, я запишу! - сказала мені Маша, і я зрозуміла, що покорила їх серця, всіх крім одної.
- Ну може ви випустите мене з клітки, два здорових хлопця і три дівчини з базуками, і шо я вам можу зробити? - у мене здавали нерви у клітці, клаустрофобія блін!
- Поведемо її на допит. - сказав саша, якрсь збочено... - І не дивіться на мене так!
Тепер я оглянула, де це я.... ну це була якась трьоповерхова, будівля, судячи із всього недавно банк. Вікна були забиті металевими пластинами, а обстановка Д-У-У-же похмура.
- Ну так! Розказуй, хтоти і звідки. -сказав Саша, близько нахилившись до моєї шиї, що аж мурашки по шкірі побігли.
- Е-е! Ти полегше, я казала, я Зіна. Ваша подруга і всьо тут!
- Та чо ми паримось, давайте розтріляємо її - знову та СУКА блондинка.
- Я проти!- сказав Саша на мою велику радість.
- Стоп, хтось розкаже, кого ви боїтесь, нащо вам зброя і шо за фігня вопше? - я була розгнівана тим що мене хотіли розтріляти, і налякана взагалі.
- А може вона чокнута? - запитала сонна Іра, хоча тут усі крім мене були сонні.
- Сумніваюсь,що я чокнута! - я уже про це думала .
- От-от, бач, а підозри то є! - сказала весело Мaша, яка уже нічо в мені не боялась.
-Але поясніть мені, що відбувається?- це я сказала цілком серйозно.
- Нічого хорошого точно! - сказав засмучено Саша. - Ми ведемо війну уже як три роки з ворогом, кількість якого лише зростає.
- Ворогом може бути будь хто з нас. Розумієш, вони можуть впливати на память, бажання думки. Але ми рятуємось з допомогою психотропних ліків та мрій, на які їх сила не діє. - Іра подала мені ці ліки. - Випий і зрозумієш чи ми справді знайомі.
- Добре, але хот ВОНИ?- я поклала таблетку на язик, пече зараза. Про смак взагалі мовчу.
- Ми точно незнаємо, просто одного дня з цвинтарів почали зникати трупи, згодом вони приходили живими до родичів, і виглядали, думали нормально. Вони нападали на живих людей і висмоктували щось з мозку, гіпофіз здається, і з допомогою цього оживляли давно похоронених, декого з людей вони не чіпали, а переманювали на свій бік. І ці люди сильно змінювались. Питається яка логіка цього? А вони говорять, що хочуть створити новий світ та расу, справді сильних і вічних ( за допомогою людей-рабів), щоб досліджувати нові світи та можливості. - це сказала блондинка, якось із холодним захопленням цією історією.
- Ну, як подіяло? - спитала Іра, коли ми уже прогулювались з нею по коридору, просто ішли на перший поверх.
- Та ні усе як завжди і вас я знаю, а ви мене і давно причому.
- Вав! Значить нас добряче промили, коли ми без вітамінів їм попалися. Тільки нашо?
- Мені взагалі усе тут цікаво. - я усміхнулась, бо якось немогла повірити у серйозність ситуації, та фіг, до мене також память почала вертатись. І шо мене здивувало, це битви, які я пригадала, але на чиїй я стороні була? ТА ЗВІСНО на їхній, за кого ше, за монстрів?
- Ну і ким я тобі була? - спитала Іра. - та і інші теж, по черзі.
- Ти? Однією з найкращих подруг, хоча Маші я довіряла більше секрктів, Вова? Просто друг, але ми мало базарили. - і тут я зробила дурницю, яку собі не пробачу. - А Саша, він був мій наречений! - О! БОЖЕ! Чого я це сказала, чи мені мозги взагалі вишибло від цієї таблетки, чи шо? Але я саме це знала, як не заперечну істину.
Іра замовкла глянувши здивовано мені за спину, наче щось хотіла сказати. І я почула голос.........це був Саша, що прийшов кликати нас на обіd.
- А хто тоді була Оксана? - запитав він, дивлячись мені в очі, і я зрозуміла він мені повірив. ХВАЛА НЕБЕСАМ!
- А, вона.........-я усміхнулась - її знаєте я щось непамятаю взагалі хто вона і звідки. - у мене знову мурашки по шкірі, та вже не через Сашу.........а через Оксану, яка зявилась невідомо звідки ( правда зі мною щось часто таке трапляється тепер, усі зявляються і зникають, я і помічати не встигаю), усьо до психолога вважайте я записалась.
- Я всеодно тобі не вірю! І цьому дивному совпадінню зустрічі з тобою! Ти наш ворог і я це знаю, жаль, але незнають вони! - сказала вона із злобою, і в її очах я побачила страх.
- Я тобі теж, і мені наплювати на твою довіру! - вав, як круто, такого я від себе неочікувала, але справа серйозна, на кону Саша.
- Так, ви ідете на обід? - ліниво промовила Маша, яка тільки що прийшла і була дуже зла на Вову, за його розвязаність і приставання.

Після обіду мені виділили кімнату, мене туди провів Саша, хоча зараз мене це не цікавило, я думала, над тим хто така Оксана?.
- А, що це за дивна війна і що ви тут робите?
- А не забагато запитань, як нараз? - запитав він мене і підійшов дуже близько, що я могла відчувати його дихання. Він зробив ще один крок і прижався до моєї спини.
- А це правда?
- Що? - запитала я боячись поворухнутись, ну і того, що знову щось непочула.
- Те, що ти моя наречена?
Від хвилювання я незнала, що говорити, тому що сама нічого незнала....
- Мабуть........так... - я зрозуміла, що фраза прозвучала дивно і затянуто.
- А, що ми робили тоді?......Як були знайомі.
Такого я неочікувала навіть від нього.
- Ну........та, нічо........розмовляли, я почала потроху відсуватись, щоб вирватись із цих дивних обіймів.
Але тут Саша конкретно мене здивував. Він обхопив мою талію рукою, і обернувши мене обличчям, притягнув до себе, наблизився до моїх губ...я закрила очі в очікуванні поцілунка....а він усміхнувся і сказав
- Я вірю, що ти говориш правду....ну надобраніч не буду заважати тобі. - сказав він і вийшов з моєї кімнати, а я впала, я була шокована.
Ранком прийшла Іра, Саша розказав їй усе, що відбулося.
- Незважай - сказала вона - Він дивний хлопчик - вона засміялась.
- Дуже! Я його нехочу бачити!
- Ти подобаєшся йому!!!
- А Оксана?
- Він її не любить і не любив, і вона це знає, тому і злиться через твою появу.
- Ви мене пригадали?
- Вибач....ні.
Ми вийшли у коридор і я побачила велику кількість людей, більше ста точно, вони готували зброю і говорили, що сьогодні у вечері прийдуть автомобілі з дітьми, яких потрібно переправити у безпечне місце. А тут вони заправляться, відпочинуть і буде зміна посту. Тому охорона потрібна велика.
- Ви теж їдете? - запитала я Машу.
- Ага! І ти з нами, аж до нового кордону.
- Е-е! Це де?
- Ну місце де мир і закінчуються бойові дії.
- Ясно.
Тут на Машу накинувся Вова і я змахала, я була в компанії, але самотня, а хлопець якого я любила не памятав мене, і мав іншу.................десь я це уже чула, вот блін дежавю.

Вечір настав швидко, мені не дали зброї того я мала іти з Сашею, вова з Машею, а Іра і Оксана спереду далеко від нас ішли мовчки, Оксана випереджала усіх. Я мовчала і не розмовляла з Сашею не дивлячись на його спроби заговорити, чи попросити вибачення...........я не була зла, просто слухала нову суперечку між Вовою та Машею, що їшли не подалеку.
- Всеодноя більше ворогів убила!!!
- Ну, з тобою неможливо сперечатись!!! Я ж у більше боїв пройшов!
- Ну і шо, хто знає, що ти на них робив! - Маша сміялась... ГОЛОСНО.
- Да, тобі зраджував з монстрами!!!
- ШО????...А я то думаю де він пропадає, хвилююсь.
- О! Ти хвилюєшся за мене! Я радий.
- Е-е! Тобі причулось.
Тут вони замовкли і я побачила, як до мене направляється блондинка, а за нею бігла Іра і щось кричала, але було шумно і я не чула, всі заметушилися. А Оксана підійшла і наставила на мене зброю...я подумала. Що це кінець, Іра закричала.
- Стій! Що ти робиш!? ВОНА ЗРАДНИЦЯ, розмовляла з монстром!
- Ти нічого нерозумієш, я не зрадниця, зрадила вона і погубить нас! - Оксана збиралась вистрілити, але мене врятував постріл Маші і блондинка пала.
- Вона.........не.....та... - це була остання її фраза, яку здається лише і я почула.
Усі мовчки дивились на труп, це був стрес.
- Тепер усіх будемо, що години перевіряти, бути уважними тепер слід, вони за близько підбираються! - сказала похмуро Іра,і дала мені зброю, що трапилось конкретно вона не говорила.

Ми їшли тихо, та я починала розуміти значення слів блондинки і мені стало весело, це було важко приховати і я відійшла від Саші, він став мені гидким, а швидше байдужим, як і усе навколо.
Я не та, я інша.........я ніколи незнала Іри, Маші, Вови, Оксани. Останню замінили мною, на те були причини. Я згадала усе. Оксану врятувала від смерті її бабуся, що зрадила наших, і пішла на бік цих слабких і тупих істот, з такимиж почуттями, що робили їх ще тупішими. А за її бабусею пішло не мало" новонароджених" на бік людей і мене, як шпигуна послали до них, щоб коли бабуся блондинки прийде знищити її, і розвідати шлях вагона з дітьми чиї життя будуть даати життя і молодість достойним, НОВІЙ РАСІ, єдиній і найвищій. І якчесть мені служити їм, і колись стати однією з них.
- Не жалій її, вона зрадила нас! - сказала мені Іра.
Важко було втриматись, мені було весело, я знала кінець цієї історії, і сотні їй подібних, у мене це невперше.
- Я просто не розумію, як вона могла, і навіщо? - запитала я контролюючи іронію у голосі.
- Ніхто не розуміє....що це? - прийшли наші війська, я була щаслива і посправжньому.....О! БОЖЕ! Що я роблю, я зрадила людей і не вперше! Але я незнаю ХТОЯ? І ЩО Я?

Їх звязали і привели до чувака з гидкою іспаньйолкою.
- Гордіться! Ви дасьтете початок вищому життю.
- ПІШОВ ТИ НА ХУЙ!!! - сказала Іра- і твоя вища раса теж.
Я стояла у дверях вагона, на мене дивився Саша, не з злостю, а з сумом і якось романтично та красиво...............умене базука..............уМЕНЕ БАЗУКА.........У МЕНЕ БАЗУКА, і я незвязана.
Мені було усе пo... тепер, того, що я любила....ЛЮБИЛА САШУ! Я схопила базуку з плеча і швидко вистрелела у чувака, який цього неочікував, того що я не думала, а мріяла про це, і Сашу, і волю, і щастя. Іра з Сашею підвелись і почались розвязуватись, а я валила усі кого бачила ДИКО ДУЖЕ ДИКО, тогощо боялась втратити кохання знову.
Тут вірвались Вова і Маша озброєні до зубів, коли на нас напали, вони змились у ліс.........невідомо шо робити....треба буде запитати, якшо виживу Ги-Ги!
Я відчула його руки на своїх плечах ( ну блін як у романі)
- Уже усе, заспокойся, ми виграли цей бій, а може і війну.
- Так швидко? Я спокійна... - це була брехня.
- Тебе всю трусить, я надіюсь, що швидко. Можна тебе поцілувати.

- Ні, я неможу, хочаб через блондинку.............тобто Оксану.
Він нічого не сказав, лише обійня мене .........так ніжно, що я чуть нерозплакалась. Я непережилаб втрату його.
- Ти! ТИ НАС ЗРАДИЛА!!! Та я тебе убю, ми вірили тобі, а ти була чужинкою - кричала Іра, яку тримав Саша. - Ми убили подругу, невинну подругу через тебе, втратили сотні людей - вона плакала уже спокійно, а я терзала себе.
- Якщо хочеш, то я стану перед судом, та стратою! - мій голос став металічний, важко сказати убийте мене незнати за що.
- Ти, що! - крикнув Саша - Ти була не в собі, вони подіяли на тебе, ти невинна і неповинна.
- Саша.......Ти сам чудово знаєш, що я винна. І що вони не можуть подіяти так, щоб людина зрадила, треба самому цього хотіти............а я Я ХОТІЛА і зрадила. Та я незнала, що я втрачала, нерозуміла, що роблю. Я нехочу бути небезпечною. - я розридалась, ( жалко було себе і свого кохання, яке як виявляється зявилось тіки що і ніколи я їх раніше не знала)
Я не дала Саші обняти себе знову.
- Нехай усе вирішить суд. - сказала Маша вийнявши голову із куртки Вови, вона плакала, а він неміг її ніяк заспокоїти, вона плакала і незнала чого, хоча так уже привикла до смерті у своєму житті.

Ми ідемо, ідемо за кордон, останню лінію мого життя, але мені не страшно, поруч мене Саша. Я вдихаю аромат його парфумів і заспокоююсь. Я не даю йому торкнутись мене, хоча так цього хочу............та нащо щоб звикав до мене. Ми мовчимо, тут так гарно, я бачу траву, ................що це ?...............постріли, але ми майже дойшли. Знову!
- Їх не багато, патронів у нас достатньо МОЧІТЬ ЇХ І НЕ ЖАЛІЙТЕ! - я незнаю хто це кричав, було шумно і я трохи оглохла. Саша стріляв, спокійно і невимушено, а я спостерігала. Знову тиша, усі повертаються із бою
- Ну що це за день такий? - крикнув Вова.
Саша стояв переді мною, і посміхався................тут його очі змінились виразом жаху...........він мене схопив і повернув так різко, що я аж впала, я почула постріл, ще один............він впав передімною на коліна...я бачила його кров.
- Навіщо?! НАВІЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИВ? - я не плакала, уже не було сліз.
- Я просто люблю тебе........і не хочу бути самотнім коли тебе убють...Поцілуй мене і обніми.
Я його обняла, і так ,що він помер швидше від моїх обіймів.
- Я ЛЮБЛЮ! Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!!!!

Наші виграли, Маша і Вова одружились. Іра стала крутою тьотьою.............а мене, мене стратили за зраду.
- Ну і ще довго? - шо за фігня, я тіпа померла...
- Скіки можна спати, АЛО!!! Це тернопіль.
- А це голос Маші сказала я - відкрила очі, фух сон, просто сон.
Я побачила Сашу, і кинулась йому на шию.зажала як у сні і поцілувала
- Я люблю тебе.
Запала тиша.
- ВАВ! Сказав Вова.
- Ну, я тебе тежє. Я люблю............
УСЬО ХЕППІ ЕНД блін.

Я буду цілувати......
Я буду цілувати - губи, в яких дихання незнайти.
Я буду мріяти про очі,
що мертві для дня, та живі для ночі.
Я буду обіймати тіло, що уже зітліло...

Ну це так.....пошугати когось своїми "мріями"!

НЕХОЧЕТЬСЯ жити!!!
О! Боже, ну, що мені робити?
Ще довго чекати?
Не можу ж я так повільно,
що дня себе убивати!
А хочеться жити, і щастя шукати.
Та, я у полоні!
І нікуди тікати!
Ніхто не чекає,
ніхто не шукає.
Ніхто не кохає!
А, я помираю.
Як, важко весь біль у собі тримати.
Під його вагою вмирати-згорати.
За, що цю кару мушу нести?
Невже не чуєш мене ти?
Я плачу, що ночі,
Усе забуваю,
А заснути не можу.
Чекаю! Кохаю! Ненавиджу!
І помираю.
Ні...я не відчуваю.
І не кохаю, не ненавиджу.
А просто біжу!
Від життя утікаю, я справді повільно помираю.

Пишу лиш те, що відчуваю.
Так цей світ пізнаю.
Добро та зло, любов, ненависть.
Красу - якій я поклоняюсь.
Вона кумир мій.

Ми віримо у кохання!
Адже, це сновне почуття,
що іде з нами усе життя.
Ми віримо у віру!
Адже, супутниця мрій вона.
Ми віримо в надію!
Бо без надій помрем,
Але чи варто жити,
Коли ні в що не вірити?
Я гадаю...ні

Останній день мого твого життя - Ніна Цебрик

10 Jan 08 15:11:39 GMT

Останній день мого твого життя - Ніна Цебрик

Це є останній день,
І потім уже нічого.
Ти знаєш сама,
Що плила проти течії.
І тепер тебе не тримають
І ти знаєш уже нікого.
Як у забутому сні.,
Чи в мріях уже мертвих.
Чи в мертвих мріях,
Чи мріють мертві.
Це останній твій мій день.
А потім уже нічого.
Мене не згадають.
Бо я не просила.
Думати будеш про мене лиш ти.
Так мрій моя мила.
Щоб цей день і правда був твій мій.

ЇЇ не сплюндрували,
ЇЇ не розтоптали.
ЇЇ всі бажали,
А ми захищали.
Так встанемо знову,
За нашу країну.
Гноблять нашу Україну.

Я відчуваю, що моє тіло горить.
Вогнем зла, спалює усе - все мені дороге.
Я відчуваю смерть за плечима,
Дихає в спину вона.
Ковтає жадібно слину,
Чи попаду я в обійми її?
Чи загину?
Що є страшнішим за жах самотності?
Коли я з нею сам на сам.

Хто ти?
Не страшна і не красива,
- Ти ідеал, мій маленький геній.
- Мрія закомплексованої дівчинки
І анархіста хлопчика.
- Ти ідеал.
Тебе порівнюють з богом
І в тебе витирають ноги.
Тебе хочуть і ненавидять.
Ти мрія кожної дівчинки.
Ти радість хлопчиків
І моя мрія.
Кому ти потрібна будеш завтра,
Якщо усі тебе хочуть зарас?

В той день коли ти помреш,
Я прийду тобі на могилу
Вдихати пахощі квітів,
Які ти покладеш.
Я розуміла, що втрачу тебе.
Коли ти прийдеш
Але тепер, коли я тебе убила.
Я можу бути з тобою щодня.
Поки ти мене не забереш.

Чорна хвиля забирає в обійми свої
Ніжну душу, чисту душу, усе тіло її.
Розум втрачає,
Своє розуміння,
Очі що чують, очі що бачать тих що в гробах ночують.
Губи в крові так відкриває,
Що відчуває вона ще не знає.
Хоче торкнутись ніжного тіла,
Та у могилі воно уже стліло.
Смерть розкриває обійми свої
Та огортає душу її.
Губить красиво,
Губить жорстоко,
Губить жахливо.
Та це бачить око.
Холод срібла, його краса.
В темряву йде її душа.
Чорна хвиля забирає в обійми свої.
Ніжну душу, чисту душу,
Все тіло її.
Прекрасна юність,
ЇЇ ніжна краса.
Та навіки забута вона.
Там де вічний спокій,
Там де мертві сплять.
Там її рідні похоронять.
У темряві спалять.

Я вчора хотіла перерізати вени...
Було страшно.
Та яке це має значення?
Якщо кохання назавжди втрачено.
Моя мертва любов.
Убита словом

Саме моє існування,
Це щось неймовірне.
Не вірю словам.
І вірі не вірю.
Не дам більше крові.
Мені її мало лишили.
Пробач та я уже не хочу думати.
Нехочу думати про думки.
Вони всі мертві.
Або пішли від мене.
Назавжди.
Я їх не проганяла.
Але вони не ти...
Тебе я прогнала.
Чому і рада.

Він поме лише вчора,
Хоча знав, як люблю.
Я вірила його словам,
Що разом завжди бути нам...
Тепер сиджу утебе на могилі!
ДИВИСЬ СЮДИ!!!
Чому покинув, милий?
Чому ці дні ти так страждав?

Мовчав, нічого не сказав...
Ти був моїм єдиним братом,
По духу братом, другом назавжди.
тепер мені залишилось чекати,
Того, як знову разом будемо ми.
Я плакати не буду,
Знаю ти не любив цього...

Наркотики та наркоманія

10 Jan 08 14:33:20 GMT

Наркотики та наркоманія

Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики близько 100 тисяч (за офіційними даними). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і складає 800-900 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров'ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія - це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків - 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший - 9-13 років. Наркоманія - це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь "знайомиться" з наркотиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати "кращого життя", але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем XX ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початково вживання наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконанні культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще 5000 років тому його використовували шумери, які жили на землях Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через століття в Ниппурі, залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму.

Про гашиш як ліки від кашлю та проносу говориться в 2737 р. до Н. Е. в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна, складеному ще в стародавньому Китаї. Гашиш використовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з XVI ст. іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики.

Праіндіянці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер Болівія) - це і є батьківщина страшного зілля коки. Кущ цей вічнозелений, 2-2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена людина без відпочинку може подолати десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця XII ст., коли хрестоносці привезли з Ближнього Сходу опіум. Перші препарати опіуму мали назву "лаудан". На початку позаминулого століття, в 1805 р., аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву "морфін" на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, 1832 р., Робіке виділив кодеїн, а 1848 р. Мерк виділив із опіуму папаверин.

Масове вживання наркотиків в Європі почалось в XIX ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (гашиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.

У XX ст. з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія перейшла в інший вимір - масовість та епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості, стала соціальною проблемою.

Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні наркоманія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію до непохитного зростання.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як "стан епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику". Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани - залежність та звикання.

Психічна залежність - це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняє.

Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умовах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується, і щоб виправити настрій або поліпшити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого людина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику стає найголовнішою в житті наркомана, він перестає виконувати свої обов'язки, кидає сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов'язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Фізична залежність - це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище перебуває в безпосередньому зв'язку з фармакологічною дією наркотику на живу клітину.

Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який фактично свідчить про "наркотичний голод". Абстинентний синдром характеризується низкою проявів у психічній та фізичній сферах, специфічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється в зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику, або виникає потреба в збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику.

Залежність характеризують:

- сильне бажання або непереборна потреба (нав'язливий стан) подальшого прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну;

- тенденція збільшення дозування через розвиток залежності;

- психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику;

- згубні наслідки для особистості і суспільства.

Звикання характеризують:

- бажання подальшого прийому наркотику з метою поліпшення настрою;

- незначна тенденція (або її відсутність) до збільшення дозування;

- деякий ступінь психічної залежності від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому);

- негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи - природні і синтетичні. Що ж таке наркотик?

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись неможливо.

Наркотики та їх ефекти. З точки зору психофармакологічного впливу наркотики можна розподілити на три великі групи:

наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);
наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);
наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Їх загальною ознакою є здатність до зняття психологічної напруги і до послаблення невпевненості у собі й сором'язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реакції, порушують координацію руху. Вживання цих препаратів у великих дозах викликає сон, серйозні порушення свідомості, призводить до безпам'ятства і навіть смерті. Ефекти цих наркотиків використовуються в медицині. Опіум його похідні та барбітурати - це психоактивні речовини, які найчастіше вживають наркомани.

Опіум та його похідні.

Опіум - це психоактивна речовина, яка має найдовшу історію. Опіум - це молочний сік, який отримують з надрізаних головок опіумного маку.

Мак вирощують у всьому світі, але за вмістом морфіну найкращим вважається балканський і малоазіатський мак. Вміст морфіну є головним фактором, який визначає ефективність та якість опіуму.

Спосіб вживання опіуму з метою отримання наркотичного сп'яніння залежить від географічних та культурних особливостей, а також традицій. В Ірані і Туреччині опіум їдять, китайці його найчастіше курять, а європейці та американці вводять шляхом ін'єкцій. Від способу вживання залежить інтенсивність дії препарату та яскравість відчуттів.

Найбільш швидко і сильно діє опіум, який вводиться шляхом ін'єкцій. Цей спосіб вживання діє більш в фізичному, а не в психологічному плані. Після уколу наступає фізичне оніміння та спокій, стан характеризується повним розслабленням. Функція інтелекту наближається до нуля. Ці ефекти опіуму притягують напружених, емоційно незрілих людей, які намагаються штучно розслабитись та досягнути стану спокою.

Знаючи склад опіуму, можна зрозуміти, що його дія є сумарним ефектом всіх алкалоїдів, які входять до його складу (морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, папаверин).

Протягом перших декількох місяців прийому опіуму переважають позитивні ефекти, і наркомани, прагнучи до їх повторення, приймають опіум досить часто. Цей період являється вступом до психологічної залежності. Пізніше, через розвиток толерантності, щоб досягнути колишнього ефекту, необхідно збільшувати дози. Незважаючи на те, що приємні ефекти слабшають, наркоман вже не може відмовитись від наркотику, тому що потрапляє в фізичну залежність. Він приймає наркотик не для задоволення, а прагне уникнути абстинентної кризи.

Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є:

опіумна гарячка;
вірусне запалення печінки;
гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.

Морфін. Морфін - найбільш відомий алкалоїд опіуму, виділений у 1805 р.

Це білий кристалічний порошок, який не має запаху, його легко розпізнати за терпким смаком. Він використовується як знеболювальний засіб у медицині. До морфіну швидко виникає толерантність, і хронічні морфіністи можуть приймати наркотик в дозах, більших за терапевтичні в 20-200 разів. Але необхідно пам'ятати, що толерантність ніколи не є абсолютною, а це означає, що існує межа, за якою доза стає смертельною. Толерантність розвивається протягом приблизно трьох тижнів щоденного вживання.

Наркомани найчастіше приймають морфін шляхом ін'єкцій, щоб швидше досягнути ефекту. Найбільш розповсюдженим ефектом впливу морфіну є його пригнічена дія на центральну нервову систему.

У невеликих кількостях морфін викликає ейфорію та приємну сонливість, яка супроводжується відчуттям розслабленості й безтурботності. Людина відчуває себе впевнено і безпечно. Думки можуть бути багатими і змістовними, але ними неможливо керувати. Довготривала концентрація уваги зазвичай стає неможливою, повністю зникає прагнення до активних дій. Людина стає апатичною, цікавиться тільки собою, не відчуває потреби в спілкуванні. Гострота зору знижується, настає стан летаргії. Досить частим ускладненням при прийомі морфіну є смерть через передозування препаратом, а також підвищену чутливість до нього.

Про вживання морфіну можуть свідчити наступні симптоми: важкі запори, які чергуються з проносом; шрами та гнійні запалення від недотримання правил стерильності при ін'єкціях; звужені зіниці і головний симптом - розвиток абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому морфіну.

Морфін - наркотик, до якого дуже швидко настає звикання. Вже через декілька днів постійного вживання препарату формується залежність.

Героїн. Героїн - це напівсинтетичний похідний морфіну, вперше отриманий в Німеччині в 1898 р. Дессером як ліки, які ліквідують залежність від морфіну.

Героїн у 20-25 разів сильніший за морфін і вдвічі сильніший в плані звикання. В хімічно чистому виді він являє собою сіро-коричневий порошок. Нелегальні торговці додають до нього кофеїн, лактозу, лимонну кислоту і навіть таку отруту, як стрихнін, котрі підсилюють його дію, водночас збільшуючи його вагу.

Героїн сам по собі має слабку фармакологічну дію, але він дуже швидко перетворюється у мозку в морфін, тобто ефект героїну насправді є ефектом морфіну. Чистий морфін не в змозі подолати гематоенцефалічний бар'єр і в великих кількостях потрапити в головний мозок, в той час як молекули героїну без перешкод проходять цей бар'єр і тільки в мозковій тканині трансформуються в молекули морфіну.

Героїн - наркотик, який найшвидше викликає звикання. Вже через кілька днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовується у медицині. Героїн в організм вводиться шляхом ін'єкцій. Після уколу героїну зазвичай виникає дрімота, зіниці максимально звужені, пульс та дихання вповільнені. Наркоман, який перебуває під впливом героїну, безпечний. Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.

Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку. Серед психічних ускладнень найчастіше трапляється звикання на всіх рівнях. Спочатку переживає бажання повторити приємне відчуття, пізніше - страх перед абстинентною кризою.

Барбітурати. Барбітуратами називають ліки, які є похідними барбітурової кислоти. Всі вони викликають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

У медичних цілях препарати вводяться в організм шляхом ін'єкцій, через рот або пряму кишку. Наркомани їх ковтають або вводять шприцом. В невеликих дозах барбітурати виявляють заспокійливу дію та знімають больові відчуття, які спровоковані спазмами гладкої мускулатури. В середніх дозах вони викликають більш сильне почуття спокою та сон, а у високих дозах барбітурати роблять сон набагато глибшим, і пацієнт може впасти в довгострокову сплячку або навіть померти від паралічу дихального центру.

Барбітуратна наркоманія з урахуванням її ефектів та наслідків більш небезпечна, ніж опіоманія. При отруєнні організму барбітуратами наркоман більше хворий психічно та емоційно збуджений, у нього порушена координація та підвищена схильність до епілептичних припадків, які проявляються у фазі абстиненції.

Довгострокове вживання барбітуратів призводить до виникнення психічної та фізичної залежності. Психічна залежність безпосередньо пов'язана з ефектами наркотику. В особистостей напружених та нерішучих залежність виникає швидко, через те що наркотик вивільняє їх від неприємних переживань, пропонуючи натомність приємні. Це стає причиною частого вживання барбітуратів.

Найбільш численною групою серед психостимулюючих засобів є амфетаміни. Також сильну стимулюючу дію має кокаїн.

Амфетаміни. Перші амфетаміни були отримані 1920 р. і як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому й млявість, одразу почали застосовуватись у медичній практиці. Пізніше виявилось, що вони також знижують апетит, і ця їх властивість досить широко сьогодні застосовується.

Найчастіше вживаються наступні амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо навіть швидше за інші відомі наркотики. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Перебуваючи під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.

Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати - деколи в сотні разів. Хоча ці величезні дози рідко бувають небезпечними для фізичного здоров'я людини, вони досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення у свідомості, особливо, якщо препарат вводити внутрішньовенно.

Кокаїн. Кокаїн - це алкалоїд, який міститься в листі південноамериканської рослини коки.

Через те що кокаїн не викликає толерантності взагалі або викликає її в незначному ступені, наркомани довго можуть дотримуватись того ж самого дозування. Вони не потрапляють у фізичну залежність, як, наприклад, опіомани, але психічна залежність від кокаїну виражена досить сильно.

Перший ефект кокаїну приємний: проходить втома, з'являється відчуття сили та переваги, наркоман відчуває підвищення інтелектуальних можливостей та фізичної сили. Він стає діяльним, відчуває впевненість в собі, знаходиться в постійному русі, відчуває потребу весь час говорити і доводити свою значущість для суспільства. Щоб поліпшити самопочуття, потрібно знову ввести кокаїн в організм.

Постійне і часте вживання кокаїну викликає дуже несприятливі стани, такі як параноя, марення, галюцинації та манії переслідування. Кокаїноман думає, що за ним хтось стежить, що йому постійно загрожує небезпека. Психічні відхилення можуть перейти в психоз, який супроводжується галюцинаціями, в котрих довкілля набуває мініатюрних розмірів.

Галюциногени. В той час як інші наркотики викривлено сприймають реальність або нейтралізують її неприємні прояви, викликаючи ілюзію, галюциногенні наркотики пропонують бачення зовсім іншого світу, іншої реальності, яка існує незалежно від нас. Іноді цей, інший, світ притягує настільки, що той, хто пізнає його хоч раз, вже не хоче повертатися або бажає бувати в цьому ілюзорному світі якомога частіше. Саме в цьому криється найбільша небезпека безконтрольного застосування галюциногенних наркотиків.

Галюциногенні наркотики викликають досить серйозні порушення в психічній сфері, які супроводжуються викривленням сприйняття часу і простору, а також змінами сприйняття своєї особистості. Людина, яка перебуває під їх впливом, виявляється викинутою в інший світ, в якому звуки і барви здаються більш живими й наповненими іншим сенсом. Ці процеси можуть супроводжуватись підвищеною зоровою чутливістю, яка призводить до появи марень та галюцинацій.

Марихуана. Марихуана - наркотик рослинного походження. Її готують з висушеного листя та суцвіть індійської коноплі. Ці коноплі ростуть в місцевостях з переважно теплим кліматом, насамперед в Мексиці, в Африці, в Індії і на Середньому Сході. Їх можна також вирощувати в помірному кліматі. Марихуану курять у вигляді цигарок, за допомогою трубки або кальяну.

Більшість курців марихуани після вживання спочатку відчувають короткочасний страх та неприємну напругу, яка швидко змінюється гарним настроєм та ейфорією, нападами неконтрольованого сміху та підвищеною потребою в спілкуванні. Порушується сприйняття часу і простору, кольори і звуки здаються більш насиченими. Наркомани впевнені, що можуть читати думки своїх співрозмовників та передавати свої думки іншим.

Підвищення дози марихуани викликає серйозні зміни в емоційній сфері:

послаблення уваги, порушення пам'яті, помилкове некритичне ставлення до свого стану. Окрім того, можуть проявлятися галюцинації та різні фобії. Вислови наркомана незрозумілі для оточення. Він демонструє прояви манії переслідування, при цьому може бути небезпечним.

Багато авторів вважає, що помірне вживання марихуани не викликає несприятливих змін в організмі та фізичної залежності. Пропагандисти ідеї легалізації марихуани стверджують, що цей наркотик менш шкідливий, ніж навіть алкоголь. Можливо, до певної міри це і так. Однак не можна розглядати небезпеку вживання марихуани виключно з точки зору її фармакологічних ефектів. Небезпеку потрібно шукати насамперед в особистості самого наркомана. На відміну від азіатів, представники західної цивілізації рідко зупиняються на цьому наркотику. Марихуана стає відправною точкою для вживання сильніших наркотиків.

ЛСД-25. Діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД-25) - найбільш відомий, найбільш вивчений і водночас найбільш вживаний психоделічний наркотик. Найчастіше цей галюциноген зустрічається у вигляді порошку або розчину, не має кольору, смаку та запаху. Швидкість дії ЛСД залежить від способу вживання, кількості препарату та індивідуальної чутливості. Наркотик, який вживається через ротову порожнину, починає діяти через 45 хвилин, в особливо чутливих до препарату осіб - через 15 хвилин. Після ін'єкції ефект проявляється вже через лічені хвилини. Перші відчуття бувають, як правило, приємними. У людини виникає почуття очікування чогось надзвичайного. Потім починають проявлятися симптоми збудження нервової системи, виникає почуття необґрунтованого страху, тіло починає тремтіти, людину нудить. Ці явища часто супроводжуються запамороченням та частим серцебиттям. Зіниці дуже розширені, і часто для полегшення світлобоязні людині необхідно навіть вночі носити темні окуляри. Після того як молекули наркотику досягли головного мозку, починається зміна стану свідомості, яка триває декілька годин, і багаті галюцинаторні переживання.

Існує наступна класифікація ускладнень, які виникають внаслідок хронічного зловживання ЛСД:

гострий стан психозу і паніки. Іноді вони можуть виступати разом із суїцидальними реакціями, зі схильністю до вбивства;
явище відлуння. Це означає можливість спонтанного повторення психоделічної зміни свідомості, яке може наступити через декілька тижнів або місяців після припинення вживання наркотику, в надзвичайно гострій формі та супроводжується гострою манією переслідування. В цьому стані людина може закінчити життя самогубством або застосувати насильство по відношенню до інших;
довгостроковий стан слабкої концентрації уваги, апатія, байдужість до усього навколишнього. Людина, яка хронічно зловживає ЛСД, кидає сім'ю, друзів, роботу і в повній ізоляції проводить весь час у роздумах про ЛСД та його властивості;
проблемою, яка має велике теоретичне і практичне значення, є хромосомні порушення. Вони виявлені у деяких наркоманів, які вживали ЛСД.

Людина і наркотик. Процес звикання до наркотику розвивається поступово протягом тижнів, місяців і навіть років, тому важко визначити межу часу, на котрій людина стає наркоманом. Але навіть незважаючи на термін виникнення залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін, коли це відбувається. Тоді всі його дії спрямовані на те, щоб дістати наркотики, які стають єдиною річчю на світі, яка здатна принести йому задоволення. Сім'я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров'я - все це відходить на другий план. Усі наркомани, незважаючи на те, чим вони займаються, де живуть, скільки у них грошей, який їх рівень розумового розвитку, в цьому відношенні живуть однаково. Їх перша думка одразу після пробудження - де і як дістати наркотик. Немає такої жертви, яку не можна б було принести заради наркотику.

З часом наркомани перестають реагувати на інші види задоволення. Ніщо для них не може бути кращим за наркотичний "кайф" і ніщо не може бути страшніше за абстинентну кризу, тобто "ломку". В цей період наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімальної дози наркотику. Усі дні життя наркомана, по суті, однакові.

Наркоманія - це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці.

Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70 % це наркомани). Це зумовлено як фактором введення наркотиків ін'єкцією, так і ризикованою психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, в тому числі і сексуальній.

Звичайно, наркоманами не народжуються. Найчастіше наркотик пробують з цікавості, через легковажність, наслідування когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш "досвідчені друзі". Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові і нові жертви. Ті, хто вживають наркотики, без них вже обійтись не можуть, і дози їх з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звички. Розповсюджувачі наркотиків пропонують їх безкоштовно доти, поки людина не стає залежною від них. Потім вона приноситиме їм гроші й досить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.

Торгівля наркотиками дає величезні прибутки. Зберігання, транспортування й торгівля наркотиками карається законом.

Наркомани - це люди без майбутнього. Вони втратили своє здоров'я й загрожують здоров'ю власних дітей і суспільству. У наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами. Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливого: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби поступово випадають. У них значно послаблена пам'ять, вони не в змозі запам'ятати прочитане.

Наркоманія - це не пустощі, не проведення вільного часу в товаристві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватись з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

Василь Барка .Одцвітана галузка над стежкою

10 Jan 08 14:26:47 GMT

Василь Барка

Одцвітана галузка над стежкою

Джміля у дзвінці причащаючи,
покинута на колихання,
ти - неборонніша від чаєчки,
залюбленим на смерть - кохана.

Ти подихнеш медами щирими
з чарчиночок, що припорошені -
біля душі закружить лірами,
бджільми, росинами, розкошами.

І поклянуть на поцілунок
пелюстинки, мов сміх, примружені.
Вже - променя тисячострунок
спливає по сліпучім кружеві.

Несамовита самогубиця:
на вітрі доцвісти дозволь -
тріпочеться! кричить! голубиться
до найласкавіших долонь.

1948

НАРКОМАНІЯ. НАРКОТИЧНІ РЕЧОВИНИ, ЇХ ДІЯ НА ЛЮДИНУ І КЛАСИФІКАЦІЯ.

10 Jan 08 14:22:25 GMT

НАРКОМАНІЯ. НАРКОТИЧНІ РЕЧОВИНИ, ЇХ ДІЯ НА ЛЮДИНУ І КЛАСИФІКАЦІЯ.

Дата поступлення: 2006-11-28 14:23:17
Хто виконав: grunchuk
Навчальний заклад:

НАРКОМАНІЯ. НАРКОТИЧНІ РЕЧОВИНИ, ЇХ ДІЯ НА ЛЮДИНУ І КЛАСИФІКАЦІЯ.

Зловживання наркотичними засобами і незаконна торгівля ними останнім часом в багатьох, особливо розвинених країнах світу прийняли катастрофічні розміри. Офіційна преса США, Німеччини, Франції, Англії, Швеції майже щодня повідомляє про смерть своїх громадян із-за зловживання наркотичними і психотропними речовинами. Наркоманія захопила в багатьох країнах навіть підлітків.
Широке поширення наркоманії в розвинених країнах багато в чому є наслідком тих соціальних умов, які там існують, а саме: безробіття, невпевненість в завтрашньому дні, щоденні стреси,
важкий нервово-психічний стан, прагнення отримати допінг, що створює враження припливу сил, хоч би на короткий проміжок часу піти від навколишньої дійсності.
Поряд з вже всесвітньо відомими наркотичними препаратами, за останні 10 років в багатьох країнах збільшилося число наркоманів, що вживають так звані психотропні наркотики.У цьому відношенні самими небезпечними виявилися амфетаміни і глюциногени, ЛСД і інші похідні
лізергинової кислоти, що не є, на відміну від інших психотропних препаратів, медичними, і що представляють виняткову небезпеку для людини.
У міжнародному антинаркотичному центрі в Нью-Йорку назвали приблизну кількість наркоманів на земній кулі; цифра виявилася жахливою: мільярд наркоманів! При цьому не можна не згадати, що в наші дні торгівля наркотиками стала однією з самих страшних форм експлуатації людини людиною, одним з самих страшних злочинів проти людства.
Що ж таке "наркотик"? Виходячи з визначення, даного Всесвітньою організацією охорони здоров'я, наркотиком потрібно вважати будь-яку речовину (що має або що не має законного застосування в медицині), яке є предметом зловживання в інших цілях, крім медичних.

Вчені, що стараються проникнути в таємницю дурману, приголомшені надзвичайною вірулентністю наркотиків, здатних прокрадатися в саму глибину почуттів і думок своїх споживачів. Тривалі і поглиблені дослідження, що проводилися цілими поколіннями вчених, не були безплідними. Отрута, прихована в більшості "райських" засобів, була виявлена. Ще в 60-х роках фахівці встановили, що надмірне вживання галюциногенних речовин викликає психічні розлади, важкі патологічні стани.Фізіологічні властивості наркотиків, залучених до складного хімічного процесу, що відбувається в людському організмі, володіють притягальною силою і примушують жертву звертатися до них повторно або безперервно після того, як звичка або залежність міцно вступила в свої права.
Наркотики, в залежності від їх впливу на організм людини, умовно можна розділити на дві великі групи:
1)збудливі;
2)що викликають депресію.
При цьому потрібно мати на увазі, що кожний з наркотиків володіє великою різноманітністю прихованих властивостей, що по-різному впливають на нервову систему.
Є наркотики, які заспокоюють і знеболюють (їх називають депресивними), і є інші, що надають стимулюючий вплив, збуджуючі організм. Галлюциногенні засоби викликають екстаз і буйство, кошмари або почуття болісного неспокою. При цьому кожна з цих речовин, навіть сама небезпечна з точки зору зловживання, може надавати цілющу, благотворну дію, але тільки в тому випадку, якщо її застосовують абсолютно правильно.
Індійські коноплі, листя коки, сім'я маку вважається одним з самих древніх природних наркотичних речовин. Опіум і його похідні: морфій, героїн - надають болезаспокійливу дію і усувають стан тривоги і страху, зменшують, часто до повного зникнення, відчуття голоду і спраги, ослабляють статевий потяг, знижують сечовиділення, повергають людину в сонливий стан або, у випадку з героїном, в буйство. Кокаїн викликає звичайно самі буйні реакції, що супроводяться галюцинаціями або дивною ейфорією, змішаною з параноїдальними імпульсами. Часом криміногенний характер цього наркотика породжує насильство і стимулює психічну активність людини.У 60-х роках на горизонті з'явився ЛСД, диетиламід лізергінової кислоти, напівсинтетична речовина, похідна лізергінової кислоти, взята з гриба ріжок жита. ЛСД, далеко не самий останній нащадок сім'ї наркотиків, відкрив шлях ще більш сильнодіючим речовинам. Щоб зрозуміти небезпеку, яку несе з собою такий вибух наркотиків, нагадаємо, що досить прийняти мільйонну частку грама ЛСД на кожний кілограм ваги, щоб він став галюциногувати.
Стан наркоманії характеризується трьома властивостями:
1)непереборне бажання або потреба продовжувати приймати наркотики і діставати їх будь-якими способами;
2) прагнення збільшувати дози;
3) залежність психічного, а іноді і фізичного характеру від впливів наркотика.
Так званий синдром наркоманії виникає лише внаслідок прийняття наркотичного засобу, незалежно від того, чи відбувається це випадково або після систематичного вживання. Етапи цього процесу, що протікає більш повільно або більш швидко, в основному такі:
1) Початкова ейфорія, часто вельми короткочасна. Вона характерна для певних наркотичних речовин (особливо морфію і опіуму), а не для всіх засобів.У такому стані підвищеної дратівливості, химерних і часто еротичних видінь, чоловік втрачає контроль над собою...
2) Толерантність носить тимчасовий характер. Це явище пояснюється реакцією організму на дію однієї і тієї ж дози речовини, що приймається неодноразово. Поступово організм реагує слабше.
3) Залежність. Більшість дослідників прийшли до висновку, що залежність - явище як фізичне, так і психічне. Виражається воно класичними симптомами абстинеції, або "позбавлення", які наркоман переносить дуже важко і з ризиком важких органічних або функціональних приступів.
4) Абстинеція (синдром позбавлення) відбувається звичайно через 12-48 годин після припинення прийняття наркотика. Наркоман не може перенести цей стан, що викликає у нього нервові розлади, тахікардію, спазми, блювоту, діурею, слинотечу, підвищену секрецію залоз. При цьому з'являється нав'язливе бажання знайти токсичну речовину - наркотик - будь-якою ціною!
Різке " позбавлення " наркомана приводить до несамовитих і надто небезпечних виявів, які можуть в деяких випадках викликати справжні коллапси, як це буває з морфіністами. Це різновиди страшного delirium tremens - білої гарячки, в яку занурюється невиліковний алкоголік... Приступ сам по собі виражає стан гострої потреби в отруті, що стала необхідним чинником внутрішніх процесів. Тепер ми перейдемо до класифікації наркоманій. Приведемо класичне розподіл, розроблений фахівцями Всесвітнього товариства охорони здоров'я.
Отже, всі наркотики і їх дії діляться на наступні групи.
1) Седативні отрути, що заспокоюють психічну діяльність. Вони скорочують аж до повного усунення функцію збудливості і сприйняття, вводячи людини в оману, обдаровуючи його букетом приємних станів. Ці речовини (опіум і його алкалоїди, морфій, кодеїн, кок і кокаїн) змінюють мозкові функції і віднесені до категорії Euforica.
2) Галлюциногенні засоби, представлені великим числом речовин рослинного походження, дуже різні по своєму хімічному складу. Сюди входять мескалин з кактуса, індійські коноплі, гашиш і інші тропеінові рослини. Всі вони викликають церебральні збудження, що виражаються в деформації відчуттів, галюцинаціях, спотворенні сприйнять, видіннях, і тому їх відносять до категорії Fantastica.
3) Сюди відносяться речовини, що легко отримуються шляхом хімічного синтезу, викликаючі спершу церебральні збудження, а потім глибоку депресію. До таких засобів відносяться: алкоголь, ефір, хлороформ, бензин. Ця категорія Inebrantia.
4) Категорія Hypnotica, куди входять отрути сну: хлорал, барбітурати, сульфорол, кава-кава і інші).
5) Excitantia. Тут переважають рослинні речовини, збуджуючі мозкову діяльність без негайного впливу на психіку; сила впливу на різних осіб буває різною. Сюди входять рослини, що містять кофеїн, тютюн, бетель і інші.

У більшості країн, що беруть участь в боротьбі проти наркотиків, контролюється лише невелика частина продукції, тобто препарати, що увійшли в список заборонених наркотичних засобів. Сходинки наркоманії ведуть все нижче, визначаючи загострення біди, що є, як підкреслюють експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я, великою загрозою для охорони здоров'я в світовому масштабі. Небезпека ця збільшується по мірі того, як фабрики і лабораторії виробляють все нові і нові типи наркотиків, все більш сильних і шкідливих.

ПРОБУДЖЕНІ СМЕРТЮ.(розмови з фахівцями і випадки з життя)

10 Jan 08 14:14:22 GMT

ПРОБУДЖЕНІ СМЕРТЮ

(розмови з фахівцями і випадки з життя)

Кохання і смерть - от і все, що, за великим рахунком, хвилює людей. Це дві найбільші пристрасті в житті людини, два боги, коли нема Бога. У 80-х роках 20 століття американські дослідники відкрили, що у житті кожної людини є періоди, коли вона обов'язково думає про скінченність життя (16-18 років, 28-30 років, 37-40 років, 50-54 роки), але люди часто приховують ці думки (іноді навіть від себе).

Ще років 20 тому в нашій країні не було не тільки сексу, але й... (навіть слово вживали рідко: "пішов з життя", "закінчив свій шлях" і т. д.). Це було дивне табу. Табу, про яке не домовлялися. Песимізм вважався мало не злочином. Ці думки потрібно було обходити.

Чомусь я пригадав цю ситуацію. Коли настав мій особистий згаданий період (16-18 років), мені здалося, що живу в країні ідіотів, які не помічають простих речей. Не міг знайти жодної серйозної книжки, яка була б присвячена цьому питанню. Коли починав розмови про це з дорослими освіченими людьми, вони переривали мене словами: "Не думай про дурниці". "Але ж про які дурниці? - дивувався я. - Це ж річ, яка обов'язково відбудеться з кожним. В ній має бути якийсь великий сенс, зміст". Пригадую, у мене був знайомий лікар, з яким поділився своїми думками. "Але ж тобі 17 років, навіщо тобі про це думати? Це тебе не зачіпає". Я був вражений. Він завжди здавався мені досить розумним.

В останні 15 років величезний науковий, релігійний, мистецький спадок людства відкрився нам як найповніше. На щастя, люди не божевільні, як наївно здалося мені у ті часи, коли разом із неспроможністю вирішити грандіозне питання ще й відчув себе одиноким у своїй здоровій цікавості.

Люди про це думали, думають, будуть думати, вчуватися, підніматися на інші висоти. Працею останніх часів, яка привернула увагу багатьох, була книга Раймонда Моуді "Життя після життя". У книжці зібрані матеріали розмов Моуді з людьми, які пережили щось на зразок репетиції смерті - смерть клінічну. Висновок Моуді досить радикальний: там, за межею, безперечно, щось є, і це щось, на думку Моуді, вселяє велику надію. Обговорити докладніше тему, якій присвячена ця книга, ми запропонували чернівецьким лікарям-реаніматологам.

Валерій Климчук, лікар-реаніматолог:

- Чи підтверджуються дані Моуді щодо світла, коридору, виходу з тіла? Певний час (під час роботи у кардіодиспансері) я розмовляв майже з кожним пацієнтом, який перебував у стані клінічної смерті. І знаю, що ці візії, відчуття (хто як це сприймає), безперечно, бувають у частини хворих. Переважно у тих, хто був "чистий". Маю на увазі, якщо людина під впливом знеболювальних, наркотичних речовин (а це, як ви розумієте, буває часто), то майже ніхто нічого не згадує. Якщо пацієнт не був під впливом цих речовин, то він повторює те, що почув Моуді. Найбільш яскравий випадок, який знаю, і він з певних причин викликає у мене довіру: у одного з пацієнтів у 39 років стався інфаркт. Відчуваючи гострий біль, він піднявся по сходах до квартири, встиг сказати дружині: "Викликай швидку" і знепритомнів. Через якийсь час він відчув, що перебуває під стелею і спостерігає за тим, як його дружина кричить і бігає по кімнаті. Він спробував заспокоїти її, мовляв, нічого такого не відбувається, і раптом відчув, що уже не в тілі. Силоміць спробував повернутися, і тут його спогад переривається, а потім він відчув себе у тілі вже на сходах, коли його зносили до машини.

Іноді людина, отямившись, в перші хвилини каже досить дивні речі (зокрема, у мене був випадок, коли людина розповідала про розмови з померлими родичами), але через півгодини-годину вона відмовляється від своїх слів, просто не пам'ятає їх. Це також дивно. Все це не підтверджує і не спростовує висновків Моуді. Клінічна смерть не є смертю повною мірою. Життя триває і в цей час, хоча в екстремальний спосіб.

Якщо вже говорити про головне завдання книги Моуді, він намагається дізнатися, чи триває життя там, за межею. Мій життєвий та лікувальний досвід підказує мені: це, безперечно, так. Хоча довести це неможливо. Ми зіштовхуємося з людьми під час їхньої особистої катастрофи. Іноді виникають відчуття, які можна сприймати, як гру уяви, розбурхану фантазію. Але це вже особиста справа - довіряти їм чи ні.

У мене був пацієнт - досить молодий красивий чоловік, який за півроку став бомжем (внаслідок розлучення), почав страшенно пиячити, захворів і помер. Не було кому поховати його. Він був самотнім. Медики вирішили взяти його тіло для навчального процесу, тим більше, що воно було надзвичайно гарно складене. Якийсь час труп перебував у медакадемії. І раптом з'явився його товариш, який на час смерті пацієнта перебував за кордоном. Друг дитинства. З'ясувалося, що чоловік, передчуваючи свій жахливий кінець, попрохав друга, в разі чого, поховати його. Були певні проблеми з видачею тіла. І от коли друг отримав тіло і ми йшли з ним разом коридором, раптом у мене забігали по шкірі мурашки, і я відчув, себто не зовсім я, а за померлого пацієнта, що душа його переживає в цю мить час великого торжества. Тому що друг згадав про нього. Хтось згадав! І він буде похований як людина. Такі відчуття важко передати, але навряд чи вони з'являються на пустому місці - такі явні, такі невигадані.

Раптово помер один із наших хворих, і коли я зайшов в палату, то відчув його розгубленість. Лікарі запевняли його, що все буде в порядку. У нього був невеличкий інфаркт, хоча в небезпечному місці. Він жартував, розмовляв і блискавично помер. Зробити щось було неможливо, розірвалося серце. Коли я зайшов до палати, відчув розгубленість його душі, він був збентежений смертю, не очікував такого. Знову ж таки це можна сприймати як гру уяви. Проте звідки беруться такі відчуття?

Взагалі в такому знанні є великий оптимізм. Ніщо не закінчується. У мене є особиста оптимістична точка зору на усі ці речі, але неможливо надати докази і, певно, нема сенсу її пропагувати. На щастя, істина є, незалежно від того, віримо ми в неї чи ні. Вона просто є. Хоча подібні знання могли б позбавити нас ідіотизму ворожнечі: релігійної, національної, будь-якої.

- Кажуть, якщо у людини позитивний настрій, є бажання продовжувати жити, то, як правило, вона одужує?

- Немає сумнівів, що це впливає. Якщо людину щось справді тримає в цьому світі, у неї є якесь життєве завдання, - вона одужує. Це не теревені. Якщо людина відпускає себе, перестає боротися, це, як правило, закінчується фатально. Такий мій досвід. На жаль, якщо навіть завдання, мети немає, людина все одно хоче жити. Якась її частина хоче жити, і від цього людина відчуває страждання.

- Мене якось вразило інтерв'ю з сином Володимира Висоцького. Коли його запитали, чи могли б врятувати його батька, якби поряд були кваліфіковані західні лікарі, він відповів: "Мені здається, що якби там були навіть усі реанімаційні бригади світу, вони не змогли б повернути батька. У нього просто закінчилося життя. І ніхто не міг зарадити цьому. У нього не залишалося ані краплини життя. Я відчував це". Чи доводилося вам переживати подібне?

- В деяких випадках, як лікар, відчуваю, що усі засоби, усі намагання марні. Справді, ні краплини. Життя протікає, як вода крізь пальці, - нічого неможливо вдіяти. Буває таке відчуття, що доля хитрить. Ти рятуєш людину. Працюєш без помилок, бездоганно. Проте відчуваєш, з нею щось не так. І раптово через тиждень-два дізнаєшся, що вона померла. У такій ситуації коли їй неможливо допомогти - вона вийшла, пішла в туалет чи поряд нікого не було. Це дві-три хвилини. Іноді ти відчуваєш, - такий план долі, і з цим неможливо сперечатися. Буває розуміння, що людина прийшла до нас померлою (як не дивно це звучить): фізична смерть - лише формальність. Проте біда усіх цих відчуттів, що вони не стовідсоткові. І на них важко спиратися. В будь-якому разі ми боремося до останнього, відчуваємо щось чи ні. Це наш професійний обов'язок, який існує попри відчуття. І я вважаю, що це правильно.

- Чи передчуває лікар, чим закінчиться хвороба, і чи передчуває хворий фатальний кінець?

- Досвідчений лікар може передбачити розвиток хвороби, але знову ж таки, хто має сміливість зробити 100-відсотковий прогноз? Хворий, зрозуміло, також передбачає кінець чи одужання. Але це дуже суперечливе відчуття. Він може заспокоювати себе чи, навпаки, бути занадто помисливим, боязливим і через це помилятися. Проте частина людей відчуває досить точно. Людина, якщо відчуває фатальний кінець, як правило, заглиблюється в себе, внутрішньо перебуває зі своїми думками. Дуже рідко розповідає про передчуття конкретно комусь, але якимсь чином дає знати про свій стан. Іноді лікар бачить: хворого підбадьорюють, а той вже точно знає. Більшість людей сприймає ситуацію напрочуд мужньо. Поведінка хворого в багатьох випадках суттєво змінюється за кілька днів.

Взагалі тема серйозна. Але чому я, лікар та науковець, вирішив повідати про якісь непевні відчуття? На мій погляд, медицина робить велику помилку, коли заперечує (чи не враховує) існування душі. Це помилка, яка відводить нас від правильного розуміння людини, істини.

Ігор Ілащук, реаніматолог:

- Якраз Валерій Сергійович (попередній розмовник) багато займався цими питаннями. Мене ця сторона цікавила менше. Щодо моїх особистих спостережень, відчуттів, переважна більшість хворих сприймає клінічну смерть як забуття. Але я майже не розмовляв з ними на ці теми. Хоча були цікаві випадки. Одна жінка, отямившись, почала говорити, що бачила померлих родичів. Вони стояли поряд. Минуло кілька годин - і жінка просто не могла пригадати, що вона казала. Дивувалася. Є точка зору, що ці візії - наслідок катастрофічної нестачі кисню.

Стосовно духовного аспекту в медицині. Є цікаві дослідження американців, що молитви впливають на стан здоров'я хворого. Ми це пропагуємо. Просимо родичів, щоб вони молилися за близьких, щоб просили здоров'я у Бога. У нашому відділенні є куточок, де можна помолитися. На мій погляд, це може допомогти хворому, хоча, зрозуміло, у стаціонарі застосовуються найсучасніші методи лікування.

Анатолій Дорожкін, фельдшер реанімаційного відділення:

- Бувають вражаючі моменти. Наприклад, молода людина (не було ще 20 років) внаслідок стресу, перенапруження у ВНЗ захворіла на інфаркт. Родичі доглядали хлопця. І батько від стресу також отримав інфаркт. Батько вижив, син - ні. З людської точки зору мені незрозумілий такий страшний розподіл.

Чи такий дивний випадок. У нас помирала хвора, лаялася, гавкала, немов собака. Дуже важко їй і нам було. Родичі освятили сорочку у монастирі, одягли її - і вона миттєво заспокоїлась. Це життєвий факт! Через якийсь час вона померла, але була спокійною.

Ярослав Гулін, кардіолог:

- Рік під враженням такого випадку: зі мною зустрілася жінка, якій снився мій померлий батько, нібито він просив передати, що у нього все гаразд. Для того, щоб довести правдивість цих слів, він назвав їй ім'я мого діда - Ярослав Юліанович. Про це було б важко довідатися. Погодьтеся, це не тема для розиграшу. Ймовірно, вона бачила цей сон. Жінка відтоді не з'являлася. Подібні знання, прояви якихось нових можливостей дали б людству дуже багато. Ми краще зрозуміли б наше місце у Всесвіті. Наше життя набуло б нового змісту. Моуді зробив надзвичайно добру справу, обравши таку тему. Мені здається, що зараз людство на стадії накопичення нових фактів, які призведуть до революції в науці і свідомості людини. Подивіться, як ми живемо! Погодьтеся, такі знання конче необхідні. А поки що ми відчуваємо більше, аніж знаємо. І іноді відчуття точніші!

Таємне знання свого стану є у багатьох пацієнтів. Хоча іноді вони навіть не усвідомлюють цього. Це десь углибині. Мій добрий знайомий, колишній пацієнт, дарував мені свої картини. Він пише яскраво, емоційно. Мені дуже подобається. Але раптом перейшов на графіку. Подарував нову роботу. Я подивився і не зміг повісити її. В ній була така тяжкість, таке нездорове почуття! Фізично він не відчував нічого підозрілого, але незабаром у нього стався інфаркт.

Він одужав - і його картини знов почали бути оптимістичними, радісними. Такі факти потребують уваги, можливо, дослідження.

Щодо лікарських передбачень і діагнозів. Звісно, такі спостереження можна звести до анекдоту про діагноз, коли хворий ще на порозі, а доктор каже: "У вас діабет і склероз". Хворий: "Звідки ви знаєте?". Лікар: "У вас ширінька розстібнута, а навколо літають мухи".

Якщо серйозно, розповсюджена точка зору (я її підтримую), що досвідчений фахівець може прогнозувати смерть. За три дні у зовнішності людини з'являються ознаки, які для досвідченого ока говорять, що це лише справа часу. Але мало хто передбачає це за більший термін, ніж, наприклад, за місяць. За цей час може багато чого змінитися. Тобто про фатальну приреченість не йдеться. Ось що хотілося б зазначити.

Якщо розмовляти уважно з людьми, слідкувати за їхніми долями, то згодом доходиш висновку: світ влаштований мудро. В цьому є великий оптимізм. Ми не враховуємо багато речей і тому сприймаємо світ іноді неадекватно, песимістично. Не розуміємо себе, знаків долі. Хотілося б додати: подаруйте людям надію, тому що вона насправді є.

(У наступному номері - розмова зі священиками та колишніми хворими)

Р.S. Хочу висловити подяку творчому колективові кардіодиспансеру та лікареві Валерію Климчуку. В наш час досить часто зустрічаєшся з лікарями-бюрократами, машиноподібними лікарями. Отже, побачити творчу людину на такій важливій ділянці - радість. За цю радість і подяка. Додам від себе: найбільші оптимісти - досвідчені лікарі. Молоді чомусь песимісти і матеріалісти.

Сергій ВОРОНЦОВ

кіноблог.Гриффін та Фенікс: Останні краплі щастя

10 Jan 08 14:08:24 GMT

КіноБлог

Про кіно українською

Гриффін та Фенікс: Останні краплі щастя

19.05.2007

Кохання і смерть. В сучасному кінематографі їх дуже рідко ставлять разом, а самій смерті майже не приділяють увагу, дуже вже ця тема неприємна для сучасної людини і невигідна для розважального жанру, яким є кіно - і працювати потрібно більше, одними спецефектами не обійдешся, і грошей менше приносить. Саме тому драм про кохання випускають досить мало і здебільшого їх сферою залишається домашнє відео та телебачення - для самотніх людей, яким нема більше чого робити, крім як розчуленими поплакати вдома перед телевізором.

От, наприклад, оригінальний фільм про смертельно хворих "Грифона" та "Фенікса", які на порозі смерті знаходять одне одного, в 1978 році вийшов якраз лише на телебаченні, тому про нього ніхто майже і не знає, хоча майбутній "лейтенант Коломбо" Пітер Фальк, кажуть, був дуже непоганий в цій ролі. Щоправда до такого роду фільмів я ставлюся дещо упереджено, оскільки для мене найкращим на цю тему на всі віки залишиться "Історія кохання" 1970 року за романом Еріка Сігала - може тому, що вперше я її побачив саме в такий одинокий період, але скоріше - тому що це справді чудовий фільм. А усі інші, особливо сучасні "Осінь в Нью-Йорку" та "Солодкий Листопад", залишатимуться для мене лише різної якості, але плагіатами - автори того, старого "Гриффіна та Фенікса", цього навіть не приховували, узявши за слоган для фільму фразу "Найкраща історія кохання з часів "Історії кохання". Що поробиш - навіть історія Ромео та Джульєтти була запозичена Шекспіром у маловідомого тепер Мазуччо Салернітано, нема в цьому світі нічого оригінального з часів античності.

І ось, майже через тридцять років, було вирішено перезняти стрічку з новими акторами та з новим поглядом на їх роман. Сам сюжет залишився без змін - чоловікові з прізвищем Гриффін повідомляють, що у нього рідкісна і неоперабельна форма раку, даючи йому до смерті рік-два. В нашому світі, на жаль, лише подібні трагічні звістки змушують людину поглянути на своє життя з нової точки зору: оцінити дріб'язковість одних понять - "кар'єра", "робота" та "гроші" і неймовірну важливість інших - "кохання", "сім'я" та "близька людина". Очікування смерті змітає усі стереотипи, які втовкмачувались в голову з народження і дає невідоме доти більшості людей відчуття свободи, коли за маленький проміжок часу, що лишився, хочеться встигнути все, що відкладав досі.

Так і Гриффін залишає роботу, відмовляється від лікування в стаціонарі і йде налагоджувати зв'язки з покинутою сім'єю - двома синами та дружиною, яка збирається ще раз одружуватись. Як правило звістка про близьку смерть примушує усіх забути образи та проблеми, але якщо про неї не казати, то тебе проігнорують, як це сталося з Гриффіном - він нікому вже не потрібен в своїй колишній родині. Йому нічого не залишається, як гаяти час, наприклад на лекцію про ставлення до смерті, де Гриффін знайомиться з дуже привабливою дівчиною на прізвище Фенікс. Як згодом дуже швидко з'ясується - вона теж хвора на рак, що скріплює їхні почуття міцніше будь-якого цементу, адже цим двом доведеться за півроку прожити ціле життя, яке інші марнують десятиліттями. Що й сказати, задум досить цікавий і справді драматичний, новим Ромео і Джульєтті вже ніхто не заважає, вони могли б жити довго і щасливо, але є речі невблаганніші за суворих батьків-ворогів - в цьому випадку нездоланна хвороба ХХ і тепер вже ХХІ сторіччя, страшна у своїй підступності і невідворотності кінця.

Особливою рисою є те, що сценаристом фільму став той самий Джон Хілл, що робив сценарій і до оригінального фільму - рідко кому випадає шанс поглянути на свою дебютну роботу три десятиліття потому і виправити все небажане. Небажаним, на думку Джона, виявилась сухість першої картини, тому в рімейк він додав трохи смішних ситуацій - це зробило героїв більш достовірними для сучасної людини, але не зрівняло "Гриффін та Фенікс" з відверто комедійними "Стукіт в небесні двері", хоча й віддалило від "Історії кохання". Герої наважуються лише на якісь маленькі незначні порушення на зразок застрибування у вагони - рутинність повсякденності занадто сильно в'їлась в їх душі, аби очікування смерті штовхнуло їх на справжні безумства, як це буває у реальності, де смертельно хворі люди стають шаленими екстремалами. Саме ця буденність призводить до деякого відчуття затягнутості фільму, зате відтіняє особливо яскраві драматичні моменти, на зразок емоційного вибуху Фенікс проти дурепи, що сварила дитину. Таких небагато, а особисто мені хотілося побачити б їх більше, чи вже більше гумористичних, бо стрічка дуже вже рівномірно балансує між драмою та комедією, викликаючи неоднозначні враження. Втім, можливо це просто моя упередженість, про яку я вже казав на початку, тому не буду ставити фільму це в провину.

Одне скажу точно - фільм справді цікавий і вартий перегляду, особливо тим, хто не знайомий зі старими кіношедеврами. Шкода, що глядачами здебільшого будуть різного віку дівчата - чоловіки в наш час навіть на порозі смерті мало думають про почуття, все більше про звички та стереотипи. На жаль таких фільмів знімають мало, і надалі їх буде ще менше, поступаючись місцем на екранах розвагам та веселощам - і кохання, і смерть здавалися вічними почуттями, та кохання вбила сексуальна революція, а смерть вбивають рекламісти і науковці. Поки цього не трапилось остаточно, варто пам'ятати, що з кожним може трапитись щось подібне, і все, що здається зараз цінним може втратити свою вартість лише через два слова лікаря, а подібні фільми можуть дати можливість внутрішньо приготуватись до такого перебігу подій і навіть змінити поточну систему цінностей.

Барва нашого кохання

10 Jan 08 14:03:25 GMT

Роман Бабовал

БАРВА НАШОГО КОХАННЯ

Перша моя зустріч з нею була у вузькій задимленій залі. Були танці, сміх, дівчата. Тісно спліталися пари закоханих, справжніх і тих, що гралися цього вечора в закоханих. Я сидів, надпивав пиво, поставлене Реймондом. Це був мій новий друг, що, певно, в любові мав більше "можливостей" від мене : красень такий, а грошей у нього було, як полови... Ми говорили про літо і про нового чемпіона вельосипедиста. Я балакав, щоб не мовчати, і тому розмова, як і сам час, тяглися якось штучно.

Спитав він мене якось, що я думаю про священиків і про В'єтнам. А я встав і запросив її до танцю. Наш перший танець проминув у мовчанні. Вона часами здригалася, і це здавалося мені, не знаю чому, смішним і дивним. Коли я знову сидів, Реймонд нагадав, що я не відповів на питання. Я попросив його повторити запитання і неуважно відповів, що цікавлюся тільки лаїками, а війна в деякій мірі потрібна, бо для багатьох розв'язує сумну проблему безробіття, а для інших - проблему життя. Він поставив нове пиво, а я знову встав до танцю. Вона усміхнулася, і я зауважив, що очі в неї були сині; сині, як море, про яке я люблю мріяти, прикладаючи до вуха білу мушлю, яка в мене в кімнаті тихо висить на стіні. Вона звалася Марія, і волосся, що золотом прикривало вуха з червоними сережками форми стиглих вишень, пахло конвалією. Так кілька разів підряд я то сидів, говорив (щоб говорити) з Реймондом, то танцював. Об одинадцятій вона встала, поправила сукню, ще, певно, вогку від розлитої кока-колі, кинула якось тепло мені "добраніч" і переконано "до побачення", і відійшла. Я знав, що вона любила море, що любила пісок і сонце, що любила осінні сади і тишу в них. І тому вона викликала в мене якусь спонтанну симпатію. Я ще хвилину сидів при пиві, а потім вийшов, залишивши Реймонда і недопиту склянку. Я думав надихатися конваліями, але надворі був дощ, обмоклі перехожі і крикливо освітлене місто. І я тоді пошкодував, що не відпровадив Марію додому.

У трамваї проти нас сидів стрункий мужчина. Постава його смішно нагадувала англійського консерватора. Убрання, сіре і з крайньою дбайливістю викроєне, парувало добре з пасмом сіруватих, здавалося, наклеєних вусів, що подекуди вказували на старший вік численними білими волосками. Якщо гармонія панувала в доборі барв строю, чуприна не була винятком, а очі - теж сірі - ховалися по-мишачому за товстими окулярами. На колінах лежав капелюх, і той сірий. Ми називали нашого партнера паном Сіряком, і деколи дозволяли собі на жарт, об'єктом якого був він сам, хоч бачили добре, що обличчя пана Сіряка не випромінювало вдоволення, коли Марія вибухала сміхом. Щоб таємніше опанувати свої почуття і неспокій, він розкрив неуважно часопис. І ми тоді засміялися без стриму, бо він почав поважно вчитуватися в політику, тримаючи журнал догори ногами. Він глянув ображено, а, може, й гнівно на нас і сердито прогарчав : "Як багато до сміху !". І з досади вийшов. Ми довго стежили за ним поглядами і сміялися. А потім я глянув на сонце і відчув, ніби в мене вибухли очі. Наші руки зустрілися, і в тиші сплелися пальці. Ми усміхались, а я говорив їй, що люблю її запах, запах конвалій і краску її губ, яких я дотикався кінцем пальця, і заглядав їй в очі. Трамвай рвучко гойдався, і вона клала свою щоку на моє плече, і я чув, як її волосся лоскотало мою шию. Наші пальці стискались, а трамвай, затримавшися на хвилинку біля хідника, щоб кілька старих бабусь могли після великих зусиль висісти, гойдав нас далі, як море, віддзеркалене в її великих очах. Ми їхали в лісок, і нам було весело, соняшно.

- Я думаю, що тебе кохаю... - сказала Марія.

Навколо нас були поля збіжжя, і ми самотні.

Я не відповідав; тоді вона зривала сухе стебло, одривала колосся і соломку встромлювала мені в уста. Я далі лежав непорушно.

- Думаю, що знайшла кохання. - І так, сидячи, вела пальцем мені по щоці.

Я заплющував очі і милувався, дивлячись, як червоніють від сонця повіки. Було тепло, і я чув на тілі струми легкого вітру, змішаного з запахом пшениці і сонця.

- З тобою, - почала вона, - я почуваюся доповненою, цілою і заразом далекою від себе, від своєї самоти, від дійсности, від буденного ходу життя. І кохання стає секундою втечі, секундою несвідомости, секундою тебе і нас... Доки тебе не знала, реальність самоти не допускала повноти чи достатку. Так, з тобою чуюся вистачальною. Але... шкода... Знаю, що кохання справжнього і безперервного немає, воно поза дійсністю, як наша секунда, знаю, що нам приступний лише його відблиск, його міраж, що є тільки хвилевим перевтіленням щастя в час - не тривкіший від удару серця, і це непокоїть мене...

- Я й не уявляв, що в тебе в голові такі речі снуються... Думаєш, що не вистачає нам сонця і вітру, і ще плетеш свою безпорадну філософію ?..

Це було сказане без злоби, так вона й розуміла, як і в інших випадках.

І далі я почав тихо підсміхатися сам до себе, коли повіки червоніли, наче б горіли, а вона задумано гладила мої щоки і бороду, і дивувалася моєму усміху.

- Ти й не голився сьогодні...

- Часу не стало... Ти все покрала мені : час, сонце, мене самого; а, може, й смерть колись...

Від тих слів, кинених без задуми, мені стало якось дивно, страшно і приємно заразом. Вона певно не почула моєї відповіді, бо вела далі своє :

- А, може, й кохання, справжнє і вічне, існує, тільки ми не як слід підходимо до нього, не вміємо шукати його... Та моє ж кохання - моє, дотепер ще тут, під рукою, воно недалеке, воно близьке, воно тут між нами, воно з нами, в нас, воно - ми...

Вона так говорила, але її роздуми нагадували радше мохаммеданську літанію, яку вона щодня мимрила, і цей її тон заколисував мене до сну. Я тоді снив про той малий цвинтарчик, де лежала моя мати, і де я поцілував її, холодну, востаннє, перед тим, як зникла вона в ямі, а кілька днів пізніше, - Марію вперше. Так. Кохання і смерть; кохання мало всевладу над порожнім небуттям, над сотворінням, що повернулося назад у глину, і я не ніяковів, не відчував крику сумління за це порушення святого місця. Я зважав на смерть, як на яму в існуванні людства, як на діру в сонці або пам'яті, і тому конкретніше на неї взагалі не зважав. Марія того дня була трохи налякана, бо тоді насувалась якраз ніч, і вона жартівливо вірила, пересякнена сільськими віруваннями, в духів і відьом, що приходять до цвинтарів опівночі гуляти і збирати кропиву на нове плаття. Я потішив її, мовляв, моя покійна мати вступиться за нас, і вона з дитячою наївністю заспокоїлася.

- Хібащо вже смерть уводить кохання в масштаб вічности. Мабуть, воно так... Смерть продовжує справжність, суть самого кохання... - І вона, я відчув це всім своїм тілом, здригнулась і перестала водити пальцем мені по обличчю. Їй стало, мабуть, лячно від змісту власних слів.

Я дивувався, що так легко дався потягти думкою і перейнятися такими неприємними справами, і забув про сонце, про конвалії, про нас самих...

- А що, - кинув я, наче крізь сон, проти течії розмови, - чи не краще вже нам про соняшне кохання ?

Я того не бачив, але відчув, що вона усміхнулась, а потім нахилилася. Почув спершу в ніздрях п'янкий запах конвалій, а потім теплі губи з тим самим запахом кохання, що на малому цвинтарчику. І згадав тоді про матір, і сумно стало, холодніше навіть. Але Марія опустила свою голову до моєї шиї, між плечем і нижньою щелепою, і я забув про гробівець, про кам'яний хрест із фотографією сивої усміхненої жінки, яка мала бути моєю матір'ю, забув про день, про час, про землю, що чорно і слизько тоді сипалася в яму на труну, про літо, про все. А пам'ятав лише Марію і теплоту її тіла, випростаного поруч мого.

- А знаєш, - прошепотіла вона, - кохання червоне, коли заплющити очі і лежати на сонці...

Я не відповів нічого, бо й так не знав, що мені відказувати. Ми лежали, і раптово замовкли, і пильнували ритмічного віддиху, щоб почути, як вітер незграбно плутався в струнких стеблах зрілої пшениці.

"Коханий мій Андрію,

обіцяла, що напишу, але вір, що не обіцянка мене змусила до тебе послати вістку про себе. Над морем тут дні соняшні, пляж золотий, пісок теплий. Саме ж море - синє, синє, як наше кохання, як моє кохання до тебе, яке ти вичитав би з моїх очей, коли б лежав зо мною в піску. Дійсно шкода, що в тебе незадовго іспити. Я лежу отут на сонці цілісіньку днину, час від часу іду в воду, беруся навіть вигрібати скойки, занесені морем на берег, або іду ловити раків між скелями : це смішно, знаєш, і цікаво. Дощів не було ще, тому обпалююся спокійно; вже за ці чотири дні обсмалилася, далебі, як муринка.

Цілую тебе, коханий, довго, як між нами.

Прощай і невдовзі приїжджай.

Твоя Марія".

Я перечитував вже вдесяте цей лист, одержаний перед полуднем. Я радів, але в той же самий час непокоївся. Я дивувався, що він такий коротенький і писаний аж на третій день після її приїзду до Остенде. І, наче вроджений Шерлок Голмс, я перечитував пильно лист, студіював кожний рядочок, кожну букву і старався відгадати між рядками не написані речі і обставини, в яких самі рядки були написані. Вкінці ж, щоб віднайти загублений спокій, я переконав себе, що вона, мабуть, під впливом сонця втратила охоту до довгого листування (як і зі мною часто траплялося), або, може, в дійсності не було про що широко розписуватися, що й мене насправді потішало, хоч я й соромився в цьому признаватися. Легко людині, що здібна до самообдурення.

Заспокоєний, я склав лист, востаннє ще обнюхав його, як пес, і мені здалося, що папір і конверт пахли солоністю моря, і сонцем, і конвалією. Я вложив лист у кишеню і глянув крізь вікно вузького купе, де сидів у товаристві двох літніх жінок і молодого хлопчини, що, сидячи, щохвилини намагався підошвами доторкнутися підлоги : мабуть, було йому неприємно і ніяково, що він іще хлопчик, а не дорослий мужчина. Я їхав на кількаденний відпочинок. За шибою поля, обсаджені стрункими деревами, пробігали, наче гнані вітром або часом, і тільки настирливий стукіт коліс по стиках рейок привертав мене до свідомости, мовляв, це ми біжимо або тікаємо, а дерева з полями навколо стоять у містичній і нерозгадній непорушності. Нараз показався біля ставка старий млинок, і я відразу забажав стати тим малим хлопчиною, що так бажав бути дорослим, я забажав із ним помінятися особовістю, іменем, віком, вдачею і очима, щоб могти дивитися не на дерев'яний залишений пусткою млин, а на середньовічного дракона в червоній люті і чекати на дон Кіхота, що врятував би мене від неминучого нападу змія.

Одна з жінок розкрила тоді вікно, щоб кинути лушпиння помаранчі, що запахом охоплювала все купе, і тим розвіяла мої дитячі мрії й пустила на мене свіже повітря, в якому я відгадав запах моря, піску, запах сонця.

Годину пізніше ми заїжджали на станцію.

Поїзд став у скреготі вагонів, а я ще хвилину сидів. Марія не чекала на мене, не сподівалася, для неї я сидів за купою важких і закреслених книжок, але я нагло відчув був потребу в ній і приїхав. Була четверта по полудні.

До самого вечора я блукав дорогою, що бігла мляво вздовж пляжу, і намагався не думати про кохану, щоб не спокуситися відразу забігти до неї : я готував їй приємну несподіванку; а крім того, я знав, що її, певно, в цей час не застати в готелі. Час здавався надто тягучим і нудним, я пішов у кіно. Фільм був цікавий, але коли я вийшов на вечірній вітер, вже з нього не пам'ятав ні одної картини. Сонце червоно конало. Я пустився до Марії. По дорозі був маленький бар. Я вступив, і стало раптом темно. Буфет заливався темнотою, бо був приміщений у старій пивниці, де електричних світел зовсім не було : на столиках де-не-де блимали свічки. У пивниці було тихо, і при вогниках гомоніли пари закоханих. Я сів, замовив какао, надпив соломкою ковточок напою, і зараз спокійніше стало в устах і в нутрі. Біля мене двоє цілувалися. Він був чорнявий, сильний у плечах, а вона - засмаглими руками обнімала його за шию, запускаючи час від часу свої довгі пальці в його волосся. Я надпив ще ковток і глянув знову на пару. В обіймах чорнявого сиділа Марія з засмаглими плечима і дивилася на мене, а в її великах очах блимала жовто і порожньо столова свічка.

"Вже два роки минули, як я закінчив з успіхом навчання, - думав я собі досадно, - та який же з мене лікар, коли я сам сьогодні безпомічно конаю ?.."

Півроку тому прикинувся мені в грудях рак. Стало лячно, стало безнадійно боляче : я усвідомлював, що дні мої віднині пораховані. В останні тижні я натрапив випадково на втішну вістку : рака можна частинно позбутися - при допомозі лазера. Але швидко знову довелося віддатися чорному розпачеві : людські організми, які дотепер були піддані цій терапії, не вижили. Лежав я отак днями, брав ліки - вже самі анестезуючі засоби виявлялися безуспішними, а то й шкідливими - і відмовлявся від усього, оточений самотою і двома білими простиралами. Однак я вірив, але не довго, що єдиним ще моїм рятунком могла б бути моральна сила, сила людської волі, про яку я чимало читав молодим і в якій вправлявся ще перед недугою за вказівками мого сусіди йоґа. Сам він же твердив, що може самою силою волі стримати кровотечу. Я спочатку не вірив, а він мені довів : розтяв дві жили лівої руки, кров потекла, розносячи тяжкий запах, густий запах, який видає часто рана або смерть, але по двох хвилинах напруження, яке я міг вичитати зі зморщок чола та його очей, кров зупинилася і розвіявся її слизький запах. Я повірив і почав вправляти власну волю. День за днем намагався я усунути недугу, зменшити, притушити її жар, а коли спроби бодай загальмувати її не мали успіху, - тоді для мене самота з двома простиралами, що липко обвивали моє тіло, ставала нестерпно близькою і тяжкою.

Марія часто ще приходила до мене і говорила, що попри все кохає мене. Я хотів вірити, хотів відчитати хоч раз ці слова в її очах, синіх, як давно призабуте море, але вони були якісь непереконливі, непроникливі і наче б заснулі. Я западав тоді в мовчання і відчував, що самота огортала мене щільніше. Коли ж вона цілувала мене в уста, я вже не заплющував очей, як колись, щоб палали вони від дотику сонця, але дивився на її опущені підмальовані повіки, намагаючися простежити, що саме вони ховають від мене. Загалом Марія здавалася доволі щирою, приємною і привітною, але в ту ж мить, як тільки я починав розмову про кохання та натякав при тому на недугу, кутки її уст тремтіли, і вона в зідханні відвертала розмову на іншу тему. Я під тим розумів, що вона грається зо мною, мовляв, для потіхи живому мерцеві, і тому, проклинаючи тихо нещирість, я віддавався розпачливо самоті і самозамкненню, що мене пекельно мучили. І в постелі, такій крижаній, порожній, без Маріїного теплого, вогкого тіла, без її стегон, без грудей, без обіймів, я ждав на смерть, намагаючися розгадати її натуру з дитячою наївністю, тою ж самою, яка мною володіла, коли я в купе мріяв про дон Кіхота і вогненного дракона. І тоді мені було приємно згадувати того малого кирпатого хлопчину, що хотів конечно стати мужчиною, і я радів, коли думав, що він тепер знову в вагоні, з двома літніми жінками по боках, сидить і підошвами дотикається підлоги, що металічно і вперто гуркоче.

І настала тоді дивна хвилина.

Я лежав у своїй самоті, а Марія клячила біля мене і держала в своїх теплих долонях мої воскові пальці. Я дивився хворобливо їй в очі, у яких не мав уже сили щонебудь відчитати; мене залишали сили. І нараз защеміло щось біля серця, рука моя зм'якла, зімліла, а Марія відкрила широко очі, в яких я побачив тільки чорну яму, бездонну пропасть, в яку й провалився, покинувши свою самоту, замотану в білі пом'яті простирала. І стало темно, і стало тихо. Не було вже болю, не було вже страху, було чорно. Далеко десь бачив я тьмяну Маріїну силюету, невиразну, і коли дивився, наче в півсні, на неї, попри спокій і відсутність почуттів, я відчував до неї кохання, не тугу, а кохання, таке наге і просте, як невинне немовля, якого я так бажав від неї. Не було вже нічого, не було вже нікого, не було тілесної Марії, ні матері, ні сонця, ні постелі, а лишилося тільки кохання. Було кохання і було чорно.

Наркотики та їх вплив на організм.

10 Jan 08 07:52:40 GMT

Правда про наркотики

Зовнішні прикмети прийому будь-яких наркотиків:

- бліда шкіра;
- розширені або звужені зіниці;
- почервонілі або мутні очі;
- уповільнена мова;
- погана координація рухів.

Прикмети в поведінці:

- збільшується байдужість до того, що відбувається поруч;
- відлучення з дому та прогули в школі;
- труднощі в зосередженні, погіршення пам'яті;
- неадекватна реакція на критику;
- часта та несподівана зміна настрою;
- незвичайні прохання дати грошей;
- пропажі з дому цінностей, одягу та інших речей;
- часті незрозумілі телефонні дзвінки.

Прикмети - «докази»:

- сліди від уколів, порізи, синці;
- згорнуті в трубочку папірці, маленькі ложки, капсули, пляшки, флакони.
Наркозалежність виражається також у порушенні сну, м'язових та суглобних болях, нестабільному артеріальному тиску, сухості в роті, зниженні статевої потенції, порушенні менструального циклу, схуднення, порушення захисних властивостей організму тощо.

Марихуана

Найбільш поширені назви: конопля, канабіс, гашиш, марихуана, анаша, план, дудка, шмаль, дурь, пластилін, шала, pot, reefer, hemp, sinsemilla, ganga, bhang, herb, weed, boom, Mary Jane, gangster, chronic тощо.
Конопля ( Cannabis sativa, тобто конопля посівна, яку називають також «індійською») - культурна рослина, яка має багато видів застосування. З неї отримують волокно для пенькових канатів та роблять тканину, схожу на льняну. Її стебла йдуть на виробництво глянцевого паперу та будівельних цементно волокнистих плит. Її насіння можна використовувати для відгодовування птиці. Масло із насіння коноплі пропонували як пальноге замість дизельного.
З неї навіть роблять ліки. Проте найбільшу відомість конопля отримала як сировина для виготовлення наркотиків.
Марихуану зазвичай курять, згортаючи в сигарету (косяк), але її можна курити і як тютюн у люльках для куріння. Рідше її змішують з їжею або заварюють як чай.

Негайні побічні ефекти:

паніка
тривога
погана координація рухів
уповільнений час реакції
після початкового «зльоту» людина, що вживає наркотик, відчуває сонливість і пригніченість
прискорення серцебиття і ризик серцевого нападу
спотворення сприйняттів

Довгострокові побічні ефекти:

ослаблений опір організму звичайним хворобам (застудам, бронхіту)
пригнічення імунної системи
розлади росту
збільшення в тілі клітин з аномальною структурою
зменшення вмісту чоловічих статевих гормонів
швидке руйнування волокон легенів і незворотна патологія тканин мозку
зниження сексуальної потенції
труднощі в навчанні: зниження здатності отримувати й засвоювати інформацію
апатія, сонливість, брак мотивації
нездатність ясно усвідомлювати оточення.

Зовнішні зміни - зіниці трохи розширені; блиск в очах; почервоніння білків очей; злегка припухлі повіки; постійне облизування губ; неприємний запах із рота; специфічний запах горілого від одягу; надмірна веселість та сміх без причини; послаблення уваги; порушення пам'яті; завищена необхідність у спілкуванні з часом змінюється до бажання самотності під музику (годинами); незрозумілі виказування; заплутана мова, відсутність логіки в виказуваннях; перескакування з теми на тему; в розмові приділення багато уваги малозначним речам; легке порушення координації рухів; іноді галюцинації; в разі різкої зміни обстановки - страх та параноїдальні явища; збільшення апетиту («прожерливість»), загальна ейфорія та благодушний стан. Фізіологічні зміни - прискорений пульс; сухість ротової порожнини і губ.

Героїн

У своїй чистій формі героїн - це абсолютно білий порошок. Але найчастіше за все він має рожево-сірий, коричневий або чорний колір. Його колір залежить від домішок, якими його розбавляють. До їх числа входять цукор, кофеїн та інші речовини. Вуличний героїн іноді «розбавляють» стрихніном та іншими отруйними домішками. Ці домішки не повністю розчиняються і, потрапляючи в тіло, можуть забити кровоносні судини, які ведуть до легенів, нирок і мозку.

Інші, вуличні, назви героїну: білий, гаррик, гера, герасим, повільний, перець, ейч, ліки, кінь, джанк, геркулес.

Наркомани вводять героїн за допомогою ін'єкцій, куріння або вдихаючи його через ніс. Під час першого прийому цей наркотик створює сильну ейфорію. Людина починає поводитися вільно, легко спілкуватися з іншими, а також у неї може підвищитись сексуальна активність. Але все це ненадовго.
Героїн викликає сильне захворювання, а ломка від нього надзвичайно хвороблива. Цей наркотик швидко виводить із ладу імунну систему, неминуче приводить людину в хворобливий, виснажений стан і, зрештою, до смерті.

Негайні побічні ефекти:

неспокій
ускладнене дихання
затуманення розумових здібностей
нудота й блювання

Довгострокові побічні ефекти:

руйнування зубів
запалення ясен
запори
холодний піт
свербіння
ослаблення імунної системи
кома
хвороби дихальних шляхів
параліч
знижена сексуальна активність та тривала імпотенція у чоловіків
менструальні порушення у жінок
нездатність досягти оргазму (у чоловіків та жінок)
втрата пам'яті й інтелектуальних здібностей
пригніченість
вугрі на обличчі
втрата апетиту
безсоння
замкнутість.

Зовнішні зміни - сильне звуження зіниць; очі злегка почервонілі і сильно блищать, синяці під очима; поверхневе переривисте сповільнене дихання; шкіряне свербіння (особливо ніс); сонний вигляд; заплутана мова; пасивність та загальна розслабленість; апатичність до всіх крім себе; ейфорія; надмірна «сміливість»; нервозність тощо.
Фізіологічні зміни - сухість шкіри і слизових покривів (губи, язик); поверхневий сон; зменшення виділення сечі; часті запори; при простуді відсутній кашель; невелике зниження температури тіла.

ЛСД

Це найсильніша речовина, яка змінює свідомість. Він виготовляється з лізергинової кислоти, яка утворюється у ріжку цвілі злакових. Відомий під назвою «кислота» та багато іншими, ЛСД продається на вулицях у маленьких таблетках та капсулах або у вигляді желе. Іноді ним просочують абсорбований папір з різними маленькими малюнками, яку потім ріжуть на маленькі шматочки. Іноді ЛСД продається в рідкій формі. Але в якій би формі не попадав до організму ЛСД, результат завжди один і той самий - розрив зв'язку з реальністю.
Інші назви ЛСД: ейсид, люся, кислота, близнюки, кіт, мультики, мальок, супермен, біла блискавка, чарівник, зелений дракон, марка, трип, промокашка та багато інших.

Фізичні наслідки:

розширені зіниці
знижена або підвищена температура тіла
пітливість або «мурашки»
втрата апетиту
безсоння
сухість у роті
тремтіння

Розумові наслідки:

марення
візуальні галюцинації
несправжнє відчуття ейфорії та впевненості
порушення відчуття сну і відчуття реальності
відчуття наближення смерті
страх втрати контролю над собою
лякаючі думки та відчуття
спотворене відчуття часу, порушення сприйняття форм та розмірів об'єктів, руху, кольору, звуків, тілесних відчуттів
повернення трипів ЛСД через деякий час після прийому
сильні депресії та психози
приступи паніки
хромосомні порушення
народження дітей з різними захворюваннями
ініціювання актів насильства
суїцид

Людина, що прийняла ЛСД, буде мати тьмяні очі і пустий порожній погляд. Часто ця людина виглядає замріяною, і їй потрібно декілька разів повторити запитання, щоб вона відповіла.
В неї можна спостерігати сильний інтерес до звичайних речей. Наприклад, протягом довгого часу вона буде роздивлятись чаїнки або попільницю, повертаючи її, роздивляючись під різними кутами. Вона також може мати подібний інтерес до різних частин тіла, наприклад, до пальців, долоні чи ступні. Її розмові буде притаманна таємничість, це «подорож свідомості». В неї також будуть галюцинації.
Вона буде відчувати тривогу без видимих причин.

Алкоголь

Основним компонентом усіх алкогольних напоїв є етиловий або винний спирт (етанол). Він належить до речовин, які викликають звикання і хворобливу пристрасть (алкоголізм), який з'являється в необхідності оп'яніння для досягнення ейфорії, зняття фізичного та психічного напруження, звикання організму до алкоголю з поступовим збільшенням кількості вживаного спиртного, формуванням абстинентного (похмільного) синдрому.
В організмі людини етанол добре всмоктується і майже рівномірно розподіляється по всіх тканинах і рідинах.
Жінки в більшій мірі схильні негативному впливу алкоголю, так як в печінці етанол окислюється і внаслідок цього окислення утворюється токсичне сполучення (ацетальдегід), але під дією особливих ферментів, які відіграють важливу роль в обміні речовин, перетворюється на кінцевий продукт розпаду CO2 (вуглекислий газ) та O2 (кисень). У жіночому організмі такого захисту майже немає. Цим пояснюється більш тяжке протікання алкоголізму в жінок.
При надмірному вживанні близько 10% алкоголю не окислюється і виводиться в незмінному стані нирками та легенями, пошкоджуючи їх.

Вплив алкоголю:

гострі та хронічні розлади психіки
враження органів шлунково-кишкового тракту: гастрити, виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, коліти, дисбактеріоз, алкогольні гепатити
порушення роботи серцево-судинної системи
руйнування печінки
нервово-м'язові збудження, розвиток судом
патології дихальної системи: хронічні бронхіти, пневмонії, сухоти
зміни в корі головного мозку, руйнування нейронів (нервових клітин).

Екстазі

З самого початку, «екстазі» - це жаргонна назва 3,4 метилендиокси-метамфетаміну (MDMA). Це синтетичне з'єднання, в чистому вигляді зазвичай зустрічається у вигляді білих кристалів солянокислої солі.
В широкому розумінні, екстазі - будь-який наркотик на основі амфетамінів, продається в таблетках і призначений для перорального прийому в специфічній обстановці дискотеки. На практиці, в таблетки екстазі можуть входити (MDMA), інші речовини ряду амфетамінів, кофеїн та багато інших, як психотропних, так і нейтральних (наповнювачі, барвники, домішки). Як правило, ні продавець, ні покупець не знають, які саме речовини в якому співвідношенні є в таблетці і здогадуються про це по дії препарату.
Виробництво, транспортування та розповсюдження екстазі являються уголовним злочином в більшості країн світу, включаючи Україну.
Фізичні ефекти від звичайних доз екстазі слабкі і різноманітні - рідко згадують сухість у роті, скрегіт зубами, подьоргування очей, пітливість, іноді відмічають відчуття глибокої фізичної релаксації. Високі дози (передозування) екстазі викликають більш однозначні ефекти, схожі на дію амфетамінів - швидке та підсилене серцебиття, піт, запаморочення, неспокій тощо.
Наслідки прийому цього наркотику виражається в такому:

психологічні труднощі, схвильований стан, депресія, характерні прикмети параної під час та після проходження деякого часу після прийому
порушення сну
руйнуються нейрони мозку, що виробляють речовину серотонін, який регулює агресію, настрій, сексуальну активність, сон та відчуття болю
руйнування печінки
негайно збільшується ризик хвороби Паркінсона, що проявляється в порушенні рухових функцій, погіршенні координації рухів, паралічі, внаслідок руйнування окремих нейронів в організмі людини.

Екстазі продають майже в усіх дансклубах та дискотеках. Можливість радісно стрибати всю ніч під музику з ритмом 240 ударів за хвилину неймовірна. Однак, після того, як людина, прийнявши екстазі, проспиться, вона взагалі забуває всі події минулого дня настільки, що, прийшовши наступного ранку на роботу або до школи, екстазист здивовано дізнається, що прогуляв весь день. Спогади випадають настільки, що важко повірити словам і доводиться довго витріщатись на календар у спробі усвідомити сьогоднішнє число.
Ефект екстазі продовжується приблизно 4-6 годин. Екстазі допомагає релаксації, усуває неспокій, створює відчуття ейфорії. Він пригнічує необхідність в їжі та сні, люди, які вживають MDMA, здатні не спати 2-3 доби, не пити і не їсти весь цей час. У результаті все це призводить до значного зневоднення та знесилення організму. Екстазі не викликає звикання як кокаїн чи героїн, але він здатен приносити інші «незручності» - ініціювати блювання, підвищення температури тіла, потовиділення, судороги, озноб, викликати галюцинації. В тяжких випадках можливі неврози, депресії та параної. Передозування екстазі так само небезпечно як і передозування іншими наркотиками. Піднімається температура тіла, піднімається кров'яний тиск, з'являється слабкість, відчуття тривоги аж до виникнення панічних атак. Також можлива втрата свідомості, параліч серцевого м'яза і смерть.
Перші ознаки хронічної дії проявляються, як правило, вже через декілька місяців і виражаються в підвищеній нервозності та агресивності, порушенні кров'яного тиску, погіршенні зору та дестабілізації роботи шлунково-кишкового тракту. На більш пізніх стадіях - через декілька років - обов'язково починають проявлятись характерні особливості порушення моторики і психіки, що є наслідком накопичення серотоніну, який активно виробляється організмом під час прийому екстазі. Причому, наслідки як правило виявляються незворотними.
Все, що написано в цьому розділі, в деякій мірі стосується всіх психостимуляторів, які будуть описані в інших розділах нашого сайту.

Крек

Словом «кокаїн» називають наркотик як у формі порошку, так і у кристалічній формі (крек). Якщо кокаїн вживають зазвичай шляхом вдихання в ніс, то крек розігрівають і викурюють. Свою назву крек одержав через специфічний тріскаючий або клацаючий звук, який утворюється при його розжарюванні.
Крек є не тільки сильнодіючою формою кокаїну, але й найнебезпечнішою для життя людини. Оскільки крек очищують на 75-100%, він є набагато сильнішим наркотиком, ніж звичайний кокаїн. Він розповсюджується у вигляді цільних плиток або кристалів від жовтого до блідо-рожевого або білого кольору.
Якщо ви курите яку-небудь речовину, вона досягає мозку набагато швидше, ніж при будь-якому іншому методі прийому. Тому куріння креку приводить до інтенсивного, негайного, але дуже швидкоплинного кайфу, який триває близько 15 хвилин. Через це звикання до креку відбувається набагато швидше, ніж до кокаїну, практично з першого ж прийому.
Ось як ще його називають: спід-бол, дешевий сніг, іній, чума.

Фізіологічні та духовні наслідки прийому креку:

втрата апетиту
прискорене серцебиття, підвищення кров'яного тиску, підвищення температури тіла
звуження судин
прискорене серцебиття
розширені зіниці
неспокійний сон
нудота
гіперстимуляція
дивна, ексцентрична поведінка, схильність до насильства
галюцинації, підвищена збудливість, дратівливість
дотикові галюцинації, котрі створюють ілюзію жучків, що повзають під шкірою
сильна ейфорія
тривога й параноя
депресія
враження печінки, нирок і легенів
серйозне руйнування зубів
слухові галюцинації
сексуальні порушення
психоз
дезорієнтація, апатія, замішання та багато іншого.

Людина буде схильна до швидкого та неупорядкованого руху або може бути непослідовною в розмові, перестрибувати з однієї теми на іншу.
Він чи вона також будуть відчувати сухість у роті і можуть пити незвичну кількість води, щоб втамувати спрагу, та безперервно облизувати губи.
Він також може постійно шмигати носом, незважаючи на відсутність нежиті чи алергії.

Кокаїн

Кокаїном називають як наркотик у формі порошку (кокаїн), так і в формі кристалів (крек). Цей наркотик виготовляється з листя рослини коки і викликає короткотривалі спалахи «кайфу», за яким відразу слідують миттєві приступи сильної депресії, стан нервозності й непереборне бажання прийняти ще одну дозу. Кокаїн приймають всередину через рот, вдихають через ніс, вводять у вени.

В людини на кокаїні або стимуляторах зазвичай «відчужені» очі та дуже великі зіниці. Вона може приховувати свій стан постійним носінням сонцезахисних окулярів чи інших окулярів з темними стеклами. Вона не може розслабитись і просто сприймати щось, а буде невгамовна та нетерпляча. Ви будете спостерігати незвичну активність, дратівливість, нервозність та агресію. Пам'ятайте: стимулятори прискорюють функції організму, і людині важко сидіти на місці, залишатись бездіяльним і контролювати свої дії. Саме по цій причині в неї можуть бути довгі періоди без сну. Організм, який «штовхають» хімічні елементи, відмовляється від сну на довгостроковий період. Людина може проявляти схильність до безсоння, а потім «зламатись» і спати так само довго.
Якщо людина колеться кокаїном чи стимуляторами, Ви, скоріш за все, знайдете свіжі сліди уколів. Вона може намагатись сховати їх, вдягаючи сорочки з довгими рукавами навіть у спекотну погоду. Надзвичайно збуджений стан; відсутність втоми; відчуття сили та неперевершеності; відсутність апетиту; безсоння; схуднення; іноді тремтять кінцівки, галюцинації.

Побічні ефекти прийому кокаїну. Ті, хто вживають кокаїн, часто не можуть нормально їсти і спати. В них може спостерігатись прискорене серцебиття, м'язові спазми та судоми. Часто вони впадають у параноїдальний стан, відчувають злість, ворожість, навіть якщо вони знаходяться під дією щойно прийнятого наркотику. Також характерні зміни настрою, слухові галюцинації, неспокійний стан. Зупинка дії викликає гостру депресію, яка стає більш жорстокою після кожного прийому. Цей стан може бути настільки болісним, що людина може зважитись практично на все, навіть на вбивство, тільки для того, щоб отримати наркотик. Депресія може ускладнитись настільки, що наркозалежний може покінчити життя самогубством.

Первітин та метамфетаміни

Метамфетамін або МЕТ - це білий кристалічний наркотик. Його вживають, використовуючи ін'єкції, вдихають (інгаляція через ніс) або курять. Його також можна приймати орально, але будь-який метод розвиває однаково сильну залежність. Сприяють цьому викликані препаратом помилкові відчуття щастя, прилив упевненості, гіперактивності та енергії. Вони тривають зазвичай від 6 до 8 годин, але можуть продовжуватись до 24 годин. Задоволення отримуєш вже з першого разу, але вже з першого разу життя починає руйнуватись. Первітин - це вітчизняна назва метамфетаміну. Зазвичай він випускається у формі порошку. Він не має запаху, гіркий на смак, легко розчиняється у воді й алкоголі. Зустрічаються порошки коричневого, сіро-жовтого, жовтогарячого чи навіть рожевого кольору. Виготовляється також у пігулках.
Найбільш поширені вуличні назви метамфетаміну та амфетаміну: гвинт, крейда, фенамін, лід, крига, фен, амфа, швидкість, спіді, меф, чорна красуня, будильник, шеф, синтетика, гума, ефедрон, болт, кристал.

Негайні побічні ефекти первітину:

втрата апетиту, нудота
прискорене серцебиття, підвищення кров'яного тиску й температури
розширення зіниць
неспокійний сон
неприродна, дивна поведінка, інколи схильність до насильства
галюцинації, сильна збудливість, дратівливість
паніка й психоз
передозування може викликати конвульсії, припадки на смерть

Довгострокові побічні ефекти первітину:

необоротні ушкодження кровоносних судин у серці й мозку, високий кров'яний тиск
ушкодження печінки, нирок і легенів
руйнування тканин у носі, якщо наркотик вдихається
утруднення дихання, якщо наркотик куриться
зараження й нагноєння, якщо наркотик уколюється внутрішньовенно
виснаження, втрата ваги
руйнування зубів
дезорієнтація, апатія, спустошення
сильна психологічна залежність
психоз
депресія
ушкодження мозку, аналогічне хворобі Альцгеймера, шок та епілепсія.

«Дитячий кокаїн» - риталін

Риталін - це загальна назва метилфенідат. Він класифікований управлінням по лікарняних препаратах США як препарат другої групи на рівні з кокаїном, морфіном й амфетамінами. Управління США з боротьби з наркотиками випустило серію рекомендацій про те, що риталін та його похідні можуть викликати галюцинації, думки про суїцид, психотичну поведінку, а також агресію та насилля по відношенню до інших.
Риталін випускають у маленьких таблетках, схожих за формою та розміром на аспірин. На таблетках видавлено слово «Cuba»- назва виробника. Таблетки по 5мг - блідо-жовті, таблетки по 10мг - блідо-зелені, а таблетки по 20мг - білі та світло-жовті. Вважається, що цей препарат є стимулятором центральної нервової системи. Однак навіть виробник припускає, що ніхто насправді не знає, як риталін впливає на організм, на вкладиші зазначено: «Механізм дії на людину повністю не вивчено...». Наркомани перемелюють його на порошок, який можна нюхати. Риталін розчинний у воді, його легко перевести у рідку форму й зробити укол.

Ця речовина справляє на організм такий самий вплив, як і інші форми активаторів, - втрата апетиту, безсоння, прискорене серцебиття. Зловживання цим наркотиком, особливо при вживанні через ніс та у формі уколів, завдає організму ще більше шкоди. Навантаження на серце може стати фатальним. Уколи риталіну також небезпечні: хоч сам риталін повністю розчиняється у воді, таблетки містять дрібні частинки нерозчинного наповнювача. Ці нерозчинні речовини блокують дрібні кровоносні судини й завдають серйозної шкоди легеням і очам. Крім фізичного руйнування організму, навіть нетривале вживання риталіну викликає тяжкий емоційний стан. Галюцинації та психотична поведінка не є чимось незвичним.

Побічні ефекти прийому риталіну:

втрата апетиту
прискорене серцебиття, підвищення тиску й температури
розширені зіниці
порушення режиму сну
безсоння
неприродна, мінлива, інколи агресивна поведінка
галюцинації, дратівливість
паніка й психоз
значні дози можуть призвести до конвульсій, припадків та смерті
незворотні пошкодження кровоносних судин серця й мозку, що призводить до серцевих нападів, інсульту й смерті
руйнування печінки, нирок і легенів
руйнування тканин носа при всмоктуванні через ніс
інфекційні захворювання та запалення при ін'єкціях
втрата ваги
дезорієнтація
апатія, виснаження
сильна психологічна залежність
психоз
депресія
руйнування мозку, що призводить до інсульту й можливої епілепсії .

Додаткову інформацію отримаєте на сайті http://www.narconon.kiev.ua/